Треба знати історію свого краю

   

Таємниця походження назви Чернігова загубилась десь у глибині віків. На сьогодні існує кілька версій походження назви міста. Найвідомішою з них є легенда про князя чорного, який ніби заснував місто, і чия могила (Чорна могила)ще й досі височить навпроти Єлицького монастиря. Але археологи спростували цю версію.

     За іншою версією назва Чернігова походить від чорних лісів, що вдавнину оточували місто.

     Проте майже не викликає сумніву те,що назву міста треба шукати у слові чи факті, що має щось спільне з чорним кольором. Перші звістки про людей «одягнених в чорні плащі» (меланхлайнів) можна знайти у творах давньогрецьких письменників. У VІ ст.до н.е. їх згадує Гекатей Мілетський. «Батько» історії Геродот (V ст.до н.е.), розміщує племена меланхлайнів на схід від Борисфена (Дніпра) і на північ від царських скіфів, які доходили на сході до Танаїсу (Дону), тобто на території, що включає і нашу Чернігівщину. Він пише: «Меланхлайни одягаються у все чорне, звідки і їхня назва, а звичаї  в них скіфські». В ольвійському написі ІІІ ст.до н.е. на честь Протогена знаходимо згадну про народ савдарати, сусідній з Ольвією; його назву деякі спеціалісти перекладають як «ті, що носять чорні одежі». До того ж слід зазначити, що назву одного зі слов’янських племен - сіверян – спеціалісти теж виводять з іранського кореня sava , що в перекладі на українську значить «чорний».

      Ще одним джерелом інформації з цієї проблеми є дані етнографії. Так, наприклад, аналізуючи чернігівські рушники, можна помітити, що найчастіше при вишиванні використовувався саме чорний колір. А, про те, що традиції народної вишивки сягають сивої давнини, свідчить той факт, що на чернігівських рушниках зустрічається і мотив орла. Як стверджують дослідники, він особливо шанувався як покровитель племені сіверян, а згодом постав і на гербі нашого міста.

      Якщо подивитись на назву Чернігова з точки зору лінгвістики, неважко помітити, що вона утворена таким же способом, як назва Києва, Львова та інших міст. Тобто до них можна поставити питання «чиє?». Тому Київ – це місто Кия, Львів – лева. Можна допустити, що назва Чернігова походить від імені людини, назви народу чи племені або від якоїсь ознаки людей, що жили тут. Але мало ймовірно, що вона походить від назви якоїсь тварини чи рослини.

                       

                   Село Радянська Слобода                   

     З давніх часів наше село було хутором, що називався Трисвятська Гребля. В історичному довіднику1919 р. село згадується як Трисвятська Слобода. Ця назва пішла від церкви Трьох Святих, ймовірно спорудженої за старих часів.

     Першими мешканцями хутора були родини Федорченків, Камлашів, Віників, Гавриленків та Єрмоленків. Поступово хутір розростався і у ХVІІІ ст. в ньому вже налічувалось 25 дворів. Забудови розміщувались вздовж вузенької річечки Гатка, яка впадала в річку Білоус. Зараз Гатка пересихає і вода в ній з’являється лише навесні під час розливу.

      Саме цю місцевість і облюбувала церква. Старожили пригадують, що ще на початку ХХ ст. за селом були залишки муру, в якому  колись знаходилась невелика церква Трьох Святих. Там були влаштовані келії для ченців, які прислужували в чернігівських церквах. Землі навколо хутора оброблялись ченцями і прихожанами, і були підсобним господарством Троїцького монастиря в Чернігові. Досі достеменно не відомо чому ченці розібрали церкву і перебралися до Чернігова.

       Між тим хутір розростався, і на початку ХХ ст. в ньому вже налічувалось більше 100 дворів. До 1782 року село входило до складу Чернігівської полкової сотні. З 1782 року воно було підпорядковано Козлянській сотні, згодом – однойменному району, який у 1935 році було перейменовано на Михайлокоцюбинський. З 1962 року село переведено до складу Чернігівського району. В 30-х роках ХХ ст. воно одержало назву – РАДЯНСЬКА СЛОБОДА. Спочатку воно було закріплене за Старобілоуською, а згодом за Павлівською сільською радою. З 1992 року село стало центром сільської громади, було створено сільську раду, якій зараз підпорядкується і сусіднє село Павлівка. Першим головою сільради був Пляшко Іван Пилипович.

        У 60-х роках ХХ ст. , в зв’язку з будівництвом комбінату «Хімволокно», частину жителів Павлівки було переселено  до Радянської Слободи. Так у 1964-1965 роках кількість населення села збільшилась вдвічі. На початку 70-х років, в зв’язку з будівництвом очисних споруд, було відселено до Радянської Слободи і частину населення села Киїнка. Село розросталось, але перші назви вулиць отримало лише у 1975 році. На початок ХХІ ст. наше село налічує 363 двори, в яких офіційно проживає 1037 жителів.

        Перша школа в селі  було відкрито у грудні 1919 року в хаті, що орендували у Камлаша Степана Архіповича. Дітей грамоті спочатку навчав дяк з старого Білоуса. В довоєнний час школа була початковою,в ній працювало дві вчительки (Меланія Григорівна та Мрія Юріївна) і навчалося біля 30 дітей.

                          

Після війни  початкову школу очолив місцевий житель, за спеціальністю вчитель початкових класів, Федорченко Ілля Павлович, який працював до відкриття нової школи разом з вчителькою Курилець Наталією Іванівною. Зростання населення села потребувало нового приміщення школи.  У 1967 році влада Чернігівського району вирішила частину приміщення Сивківської школи віддати в наше село. Цікава історія цього приміщення. Після революції воно було перебудовано в Сивках з церкви. Саме деякі церковні розписи зараз знаходяться під штукатуркою перших наших класних кімнат. Спочатку школа була початковою. Її директором було призначено молоду жінку Александрову Наталію Іванівну, яка і прийняла перших 95 учнів. В 1969 році школу було реорганізовано у восьмирічну, у 2000 році – в середню. До 2013року директором була хороший організатор, талановитий педагог, Відмінник освіти України - Александрова Наталія Іванівна. У 80-х роках було добудовано ще одне приміщення школи. Зараз в нашій школі навчається до 250 учнів, працює майже 30 вчителів, з них 10 – випускники рідної школи.

        В 70-х роках було збудоване штучне озеро для розведення риби та створено риболовецький колгосп, першим головою якого був Ворожбит Гліб Михайлович.

        З 80-х років в селі працює бібліотека, першим бібліотекарем якої була Кирильченко Олександра Іванівна.

        У 1984 році в центрі села, завдяки наполегливій праці директора школи Александрової Наталії Іванівни, було відкрито пам’ятник загиблим в роки Великої Вітчизняної війни.