Позакласна робота

Село Радянська Слобода в роки Великої Вітчизняної війни

     До Великої Вітчизняної війни село Радянська Слобода було невеликим, в ньому знаходилось не більше ста дворів. Практично з кожного двору села здорові дорослі чоловіки пішли на фронт. 19 вересня 1941р. Радянська Слобода була окупована фашистами. Як і інших селах був встановлений жорстокий окупаційний режим. Майже з кожного двору сіл Павлівка та Радянська Слобода були призвані дорослі чоловіки на фронт. Другий етап мобілізації був проведений у вересні-жовтні 1943 р., коли відбувалось визволення Чернігівщини.

     Страшна трагедія сталася 23 лютого 1943р. У приміщенні кузні, на околиці села карателі спалили живцем 12 людей. Це родина Федорченків з шести душ: Петро Макарович та його дружина Пелагея Іванівна, їх син – Дмитро Петрович та вагітна невістка Варвара Мойсеївна і їх двоє діток – Надійка(4 роки), Володя(1 рік). Їхня провина полягала в тому, що Дмитро Петрович Федорченко до війни перебував у комсомолі, працював головою сільради. Тут трагічно загинули і інші Федорченки – Іван Іванович (бригадир колгоспу, комсомолець) та його вагітна дружина Параска Іванівна.

        Мученицьку смерть у вогні прийняли Параска Пилипівна Камлаш (55р.), дві її дочки – 25-річна Прися й 17-річна Марія. Такою була їх розплата за сина і брата Івана Яковича Камлаша – комсомольця та активіста. Він сам у той страшний день перебував у Чернігові, працював на заводі «Жовтневий Молот». А дружина Івана Камлаша – Мотря врятувалася дякуючи поліцаю Андрію Федоровичу Гавриленко, який насправді був партизанським зв’язковим і попередив її. Багато людей врятувала ця мужня людина. Згорів заживо ще один  активіст – 30-річний Камлаш Іван Андрійович.

        На території села діяли партизанські група К.С. Гнідаша, загін ім. Щорса під керівництвом Ю.Збанацького та інші. Жителі села брали активну участь у партизанському русі.

 Порошина Олена Василівна (1917р.н.) – учасник партизанського руху на Чернігівщині, нагороджена багатьма медалями.

         Були серед жителів села і в’язні концтаборів. Іван Хомич Федорченко розповідав про те,  що був першим з десяти юнаків з Радянської Слободи, яких вигнали на каторгу у Німеччину. Спочатку він потрапив на «рабську» роботу до господаря Густава Беккера, де годував худобу. Потім його передали іншому пану – Адольфу Пильке, який примушував тяжко працювати та бив за найменшу провину. А одного разу, за те, що заспівав разом з іншими української пісні, заявив на хлопця у комендатуру. Іван встиг втекти і 2 тижні переховувався. А потім потрапив у облаву, в’язницю в Аленштейні, табір в Залдау, на 6 діб в одиночку у Кенігсберзі – скрізь допитували й дуже били. У травні 1943р.Івана Хомича перевели до концтабору у Штудгофі, де він став № 22949. Тільки завдяки польським військовополоненим йому вдалося вижити. У квітні 1944р. в’язнів Штудгофу перевезли в Дахау. Іван Хомич попрощався вже з життям, коли їх погнали дорогою смерті, але знищити не встигли, бо американські війська почали наступ і конвоїри розбіглися. Він був дуже слабкий і дивом добрався до селища, де його 2 тижні доглядала якась німецька родина. Додому Іван Хомич повернувся вже після Перемоги з підірваним здоров’ям і глибокими душевними ранами.

         Багато жителів села проявили героїзм у боях  Другої світової війни, Великої Вітчизняної війни. Серед них :  Маслюк Михайло Тихонович – учасник бойових дій Великої Вітчизняної війни,нагороджений орденом  Червоної Зірки(1944р.), орденом Вітчизняної війни 11-го ст.(1985р.), «За оборону Кавказу», «За взяття Берліна», «За доблесну працю»; Нікитенко Іван Кирилович – ветеран Великої Вітчизняної війни, учасник Параду 7 листопада 1941р. у Москві, нагороджений орденами та медалями; Ткаченко Віктор Павлович – ветеран війни.

У селі Радянська Слобода проживає Селюченко Іван Петрович – голова ветеранської організації Радянськослобідської сільської ради. Він народився  7 жовтня 1924 р. в селі Смолянка Куликівського району Чернігівської обл. Пригадував, що дитинство було бідним, він був 19 дитиною у сім’ї. Закінчивши школу, Іван Петрович працював у колгоспі разом з братами. 29 червня 1941 р. його, з багатьма молодими хлопцями, відправили на Донбас для роботи на шахтах. Коли німці з’явилися на сході України, їх відправили додому. З с. Смолянки 300 чоловік було вигнано до Німеччини, а Івана 5разів рятував староста, попереджуючи його батьків. Зразу після визволення рідного села (17. 09.1943р.) його призвали на фронт , у боях на Дніпрі він отримав  поранення і перебував у шпиталі під Москвою. У 1944р. повернувся на фронт (уІІІ Білоруський). Брав участь у визволенні Білорусії, Литви, Східної Пруссії (за місто Кенігсберг отримав медаль).Був вдруге поранений, нагороджений орденом Вітчизняної війни, орденом за мужність. У1946 р. був направлений в Челябінск в танковий учбовий полк для підготовки ведення бойових дій в Японії та США. У 1948 р. був демобілізований.  Отримав чисельні ювілейні нагороди. Має звання лейтенанта. Після війни вчився, працював економістом у колгоспі ім.. Т.Г. Шевченка в с. Павлівка, головним бухгалтером радгоспу «Україна» у с. Новий Білоус, звідкіля у1987 р. вийшов на пенсію.

               21 вересня 1943р. село Радянська Слобода було звільнено від фашистської окупації бійцями 181 Сталінградської Червонопрапорної орденів Леніна, Суворова і Кутузова стрілецької дивізії, серед яких відзначились: Колесник Олександр Пилипович (командир протитанкової батареї), Колитвянський Петро Іванович, Скляр Григорій Степанович (підполковник), Явруян  Вартан Асватурович, Дикий Л.П.(полковник), Мозговий Ю.(командир взводу), Великобурцев А.І., Єрмоленко І.І.,Шаповал Ф.Ф., Гипліс А.Д. та інші. Багато бійців цієї дивізії полягло у боях при звільненні сіл Павлівка та Радянська Слобода.  У селі Павлівка пам’ятник воїнам  - односельцям, які загинули у роки Великої Вітчизняної війни, було споруджено в 1954 році. 28 імен були висічені на скромній бетонній плиті, над якою схилився воїн визволитель.

Запам’ятаємо їх імена:

1.Бобор Петро Олексійович

2.Бобор Микола  Олексійович

3.Безкоровайний Микола Андрійович

4.Коломієць Андрій Іванович

5.Коломієць Сергій Іванович

6.Коломієць Петро Олексійович

7.Коломієць Іван Лаврентійович

8.Коломієць Іван Григорович

9.Коломієць Олександр Максимович

10.Маслюк Володимир Іванович

11.Маслюк Василь Петрович

12.Маслюк Олексій Якович

13.Маслюк Михайло Григорович

14. Маслюк Федір Пантелійович

15.Маслюк Михайло Григорович

16.Маслюк Костянтин Іоскорович

17.Руденок Микола Іванович

18.Сапченко Михайло Маркович

19.Нікітенко Іван Миколайович

20.Нікітенко Петро Михайлович

21.Нікітенко Степан Петрович

22.Нікітенко Іван Петрович  

23.Нікітенко Миколо Митрофанович

24.Нікітенко Василь Митрофанович

25.Нікітенко Андрій Іванович

26.Нікітенко Олексій Петрович

27.Нікітенко Іван Іванович

28.Нікітенко Федір Миколайович

У 1973 р. у Павлівці відбулася велика акція  перезахоронення останків 68 радянських  воїнів, що загинули в Павлівці, Радянській Слободі, Гущині, Жовинці. Місцем для цього була обрана територія, вже створеного раніше, пам’ятника. Їх прізвища викарбувані на плиті братської могили.

       В один з таких днів 9 травня 1982 року під час урочистого мітингу присвяченого Дню Перемоги, директор Радянськослобідської школи, депутат районної Ради  Наталія Іванівна Александрова звернулася із закликом до жителів села Радянська Слобода про створення пам'ятника загиблим і живцем спаленим односельчанам під час Великої Вітчизняної війни.

Її заклик був підхоплений і гаряче схвалений всією громадсь-кістю села. І з того часу протягом двох років під керівництвом директора школи  проводилася величезна і кропітка пошукова робота. Юні слідопити і вона сама обійшли кожний будинок в селі, опитали кожну сім'ю з метою відновлення даних про загиблих корінних жителів Радянської Слободи, тобто саме тих, які проживали тут до війни і пішли  звідси на фронт та не повернулись.

Завдання було не з легких, і знадобилися тижні і місяці пошуків для з'ясування істини. Нарешті було відновлено 48 імен загиблих односельчан, їх точні дані про народження і загибель. Родичі охоче ділилися своїми спогадами, показували документи, листи з фронту, фотографії своїх загиблих рідних.

    Для пам’ятника було обрано місце напроти школи біля сільської бібліотеки. З самого початку будівництва родичам спалених жителів села було запропоновано перенести останки їх рідних на це місце, але вони відмовились. Та коли будівельні роботи фактично були завершені, вони самі розкопали згарище, і напередодні відкриття пам’ятника , перевезли в труні кістки спалених родичів та перепоховали їх на території нового пам’ятника в присутності багатьох жителів села.

       9 травня 1984р. у селі Радянська Слобода був урочисто відкритий пам’ятник загиблим на фронтах та живцем спаленим односельцям під час Великої Вітчизняної війни. На пам’ятних плитах вміщено прізвища 48 жителів Радянської Слободи ,загиблих в роки Великої Вітчизняної війни:

1.     Віник Олексій Павлович

2.     Віник Іван Микитович

3.     Віник Михайло Степанович

4.     Віник Микола Семенович

5.     Віник Павло Павлович

6.     Віник Стефан Іванович

7.     Віник Феодосій Костянтинович

8.     Віник Пилип Іванович

9.     Гавриленко Григорій Гнатович

10.  Гавриленко Іван Гнатович

11.   Єрмоленко Іван Іванович

12.  Косач Григорій Петрович

13. Кравченко Андрій Захарович

14. Крутик Андрій Павлович

15.  Лугина Іван Семенович

16.  Маслюк Олексій Якович

17.  Маслюк Костянтин Йосипович

18.  Маслюк Михайло Григорович

19. Маслюк Федір Пантелійович

20. Москаленко Андрій Якович

21. Назаренко Микола Кіндратович

22.  Нехай Михайло Григорович

23.   Камлаш Дмитро Степанович

24.   Пархоменко Михайло Демидович

25.  Сидоренко Микита Кіндратович

26.   Ткаченко Петро Гаврилович

27.   Трепаха Василь Юхимович

28.  Федорченко Олексій Семенович

29.   Федорченко Андрій Хомич

30.   Федорченко Григорій Хомич

31.  Федорченко Василь Григорович

32.   Федорченко Василь Іванович

33.   Федорченко Іван Олексійович

34.   Федорченко Іван Сергійович

35.   Федорченко Іван Симонович

36.   Федорченко Михайло Іванович

37.   Федорченко Павло Мойсійович

38.   Федорченко Прокіп Васильович

39.   Федорченко Тихон Костянтинович

40.   Федорченко Федір Іванович

41.   Черевко Андрій Іванович (1911р.н.)

42.   Черевко Андрій Іванович (1926 р.н.)

43.   Черевко Григорій Степанович

44.    Черевко Дмитро Федорович

45.    Черевко Іван Васильович

46.    Черевко Микита Семенович

47.    Черевко Микола Павлович

48.    Черевко Петро Степанович

Та 12 прізвищ живцем спалених односельців.

В день відкриття сюди зійшлися всі люди села від малого до великого, а також приїхали родичі загиблих з інших міст і сіл.. На відкриття пам'ятника прибули представники громадськості району.

Траурний мітинг відкривала голова Павлівської сільської Ради Валентина Олександрівна Смоліговець. У своїй вступній промові вона ще раз нагадала людям  про невичерпну гіркоту втрати всього радянського народу у Великій Вітчизняній війні, про трагедію спалення в селі Радянська Слобода, про загиблих воїнів-односельців та визволителів краю. Голова районного товариства охорони пам'ятників Власенко.П.Ю. та ветеран війни СамойленкоГ.Г., розрізаючи червону стрічку, відкрили пам'ятник. Під звуки траурного маршу в скорботному мовчанні воїни Радянської Армії повільно занурили урни з прахом спалених та з землею з могили Невідомого солдата поряд з мармуровими плитами, на яких викарбувано імена і тих, що не повернулись з війни, і тих, що спалені живими. Прозвучали залпи військового салюту і на пам'ятні плити поклали вінки і квіти від ветеранів, односельчан, родичів, від виконкому сільради, дирекції радгоспу. Але найбільше квітів  - від дітей.

На мітингу виступив Іван Хомич Федорченко, брат двох загиблих воїнів. Він розказав про своїх братів, що загинули в 1943 році. Один з них Григорій Фомич посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки, і на його могилі в селі Федорівка, Донецькій області споруджений обеліск. Могила іншого брата Андрія — невідома.

Ветеран війни, інвалід першої групи Віктор Павлович Ткаченко повідав про те, що з чотирьох членів його сім'ї (батько і три брати),що пішли на захист Батьківщини, повернулися додому тільки двоє. Хвилиною мовчання було вшановано пам'ять всіх ,хто залишився на дорогах війни.

У 2010 році, коли країна відзначала 65-річчя Дня Перемоги, до сільської ради та школи прийшли листи з м. Херсона від родичів загиблого під час визволення нашої місцевості солдата Луценка Семена Савелійовича, які довгі роки  шукали місце його загибелі і поховання. Два дні гостював рідний брат загиблого, взяв участь у покладанні вінків, зустрівся з учнями школи та ветеранами війни. Його брат загинув 21 вересня 1943 року, у 19 років, звільняючи Павлівку. У братській могилі у Павлівці він і похований.

   Центральна вулиця  села Радянська Слобода названа Волгоградська, на честь 181 Сталінградської Червонопрапорної орденів Леніна, Суворова і Кутузова стрілецької дивізії, яка звільняла нашу місцевість  ( у 60-х рр. Сталінград було перейменовано на Волгоград) .   

    Жителі сіл та учні школи доглядають за пам’ятниками. Вже стало традицією проводити біля обелісків святкові заходи  до Дня Перемоги та Дня визволення Чернігівщини.

Підготували: Н.І. Александрова, С.М.Зубрицька.


********************************************************************
УКРАЇНСЬКА ВИШИВКА

         Загальновизнано, що в умовах сучасних глобалізаційних процесів з їхнім потягом  до ігнорування місцевах особливостей культури, побуту, мистецтва гострої актуальності для справи збереження національної ідентичності набувають питання відродження, підтримки та сприяння подальшому розвиткові кращих народних традицій. До таких в Україні, серед інших, належить зокрема мистецтво вишивання взагалі та його використання у виготовленні одягу зокрема. Тому не дивно, що різні аспекти цієї великої теми привертають до себе дедалі більше уваги як практиків- дизайнерів, так науковців - істориків, філософів, культурологів, мистецтвознавців.           Фундаментальні дослідження традиційної української народної вишивки здійснила Т.В. Кара-Васильєва («Творці дивосвіту», 1984р., «Полтавська народна вишивка», 1993р., «Українська вишивка», 1993р., «Шедеври церковного шитва (ХІІ-ХХ століття)», 2000р. та ін.). Вишивку в усіх її різновидах - як поширений вид народної творчості розглянула та ретельно проаналізувала Р.В. Захарчук-Чугай «Українська народна вишивка. Західні області УРСР» (1988 р), «Народне декоративне мистецтво Українського Полісся. Чорнобильщина» (2007 р). Особливості орнаментики в українському вишиванні відстежив М.Р. Селівачов («Лексикон української орнаментики» 2005р.), символіку – Є.М. Причепій («Вишивка східного поділля», 2009р.), способи і техніки виконання основних загальних швів - Г.К. Цибульова, Г.Ф. Гаврилова («Ручне вишивання» 1982р.). Оригінальним з огляду на першоджерельність є дослідження Н.Данилевської та М.Ткача («Перетик», 2000). Сучасною наукою немало зроблено в справі розгадки символічного значення окремих геометричних мотивів. Важливі відкриття в галузі семантики вишивок належать В.А.Городкову, Л.А.Динцесу, А.К.Аброзу, В.А.Фадеєвій, Г.С.Масловій, І.Я.Бугославській та ін.

Вишивка – класичний вид українського народного мистецтва, що розкриває невичерпне багатство творчих сил народу, вершини його мистецького хисту.

        Численні матеріали свідчать, що вишивкою займались майже в кожній селянській хаті. Популярною вона була і в міському середовищі.

Вишивки на тканинах і шкірі не могли довго зберігатися. Зношувались вишиті речі, але узори з них повторювались, перефразовувались, видозмінювались. До узорів, вшитих матерями, бабусями, прабабусями, дівчата додавали нові мотиви, кольорові акценти, і кожна робила це по-своєму. А всі разом вони створювали співзвучні своєму часові складні орнаментальні композиції, в яких виявляються нашарування тем, образів і сюжетів різного історичного походження.

Вишивка – це унікальне мистецтво народної графіки. Характерно, що у вишивці наглядніше і переконливіше, ніж в інших видах мистецтва, можна спостерігати народну винахідливість щодо методу розміщення мотивів на лінії, яку в народі називають стежиною, дорогою, бігунчиком. Ці лінії стеляться на тканині рівно, зубчастими або хвилястими виступами, строго організуючи в лінійно-стрічковому ритмі безліч мотивів, образів, знаків.

Вишивка – це орнаментальна скарбниця колективного генія. В ній втілено чудеса народної вигадки, фантазії – геометризований метод зображення краси землі, природи, сонця, людини.

Історією визначена особлива роль вишивки в духовному житті людини, створенні естетичного середовища у праці, відпочинку, святкуванні. Вишиті одяг, рушники, скатертини, завіси тощо, які організовують інтер’єр житлових і ритуальних споруд, супроводжують свята, обряди, несуть в собі не тільки матеріально-практичну, а й духовне самовираження народу, його морального етикету, як утвердження краси земного життя.

Вишивка – це радісне мистецтво, і радісна сама праця над її створенням. Скільки поезії, творчих таємниць у праці вишивальниць на вечорницях, досвітка або в самотині. І пісня за вишивкою завжди поряд. Вони нерозривні супутниці життя народу.

        Проблема походження, еволюції на території сучасних земель України складна і багатогранна. Не тривкі вишивальні матеріали, не піддані вони зберіганню. Невідомо, хто, в який час був першовідкривачем художньої творчості з допомогою голки і нитки. Якими несхожими шляхами проходила еволюція, як формувалась дорогоцінна скарбниця вишивального мистецтва, що ми її отримали як спадщину народної художньої культури?

Окремі питання художньої творчості поставлені цілим рядом гуманітарних дисциплін (археологією, антропологією, етнографією, психологією, лінгвістикою, філософією та ін.). Безперечно важливими є аспекти співставлення даних суміжних наук, фактологічного, археологічно-мистецтвознавчого аналізу першосвідків генезису народної художньої творчості на території України. Історико-мистецтвознавче дослідження дає можливість аналізу художніх аспектів органічної частини цілісних матеріальних комплексів, що відображають складну єдність людської життєдіяльності. Вишивка – складова частина народної художньої творчості. В роздумах про проблеми її походження звертаємося до питань первісної творчості – перш за все як універсальної форми пізнання, до збережених пам’яток мистецтва.

Відомо, що людина палеоліту вперше відкрила можливість творчості шляхом відтворення художньої картини дійсності. З тих віддалених часів збереглися пам’ятки, які в певній історичній послідовності засвідчують високий художній рівень анімалістичних творів (об’ємних, барельєфних, графічних), антропоморфних зображень, знаків, ідеограм, складних геометричних композицій. Славнозвісні пам’ятки археології часів палеоліту на Україні, зокрема Мізина на Чернігівщині та його аналогів розкривають складну абстрактно-знакову систему відображення дійсності, початки зародження геометричного орнаменту, що, як відомо, активних процесів розвитку зазнав у різних видах декоративного мистецтва і досяг вершин художньої довершеності саме у вишивці. Круги, зубці, ромби, зигзаги, ялинки – елементи меандру, ці строгі мотиви, які ми сприймаємо як абстрактно-геометричні, декоративні, у свій час виступали як сюжетні зображення людей, землі, води, птахів та ін. Вони мали символічне значення, в той же час були зрозумілі сучасникам, які їх не лише зображували, а й читали. Протягом тисячоліть вироблялись навики абстрагування, удосконалювались сюжетно-знакові композиції.

 Розгляд історичних коренів геометричного орнаменту дослідники починають з часів палеоліту, розкриваючи значення елементів, знаків, аналізуючи вміння людей того часу графічними символами виражати складні поняття. Геометричні мотиви, магічні знаки, символи виникнувши в таку віддалену епоху, зазнавали змін в орнаменті різних часів, племен і народів, в усіх видах їхнього мистецтва. В численних варіантах зображення ними особливо багаті пам’ятки трипільської культури.

В ранніх землеробських культурах ромбічним узором – символом родючості покривала глиняні жіночі фігури богинь, посудин – жертовники. Простий ромб з крапкою посередині виражав ідеограму засіяного поля, ромб з відростками або завитками на зовнішніх кутах був символом родючості. Трипільські художники поєднували реальне і міфологічне.
          Минали віки. На території нашої країни змінювались народи (кіммерійці, скіфи, сармати), культури (зарубинецька, пізньозарубинецька, черняхівська та ін.). Збагачувалися знання людей про навколишній світ і про себе. Магічний зміст геометричного орнаменту поступово змінювався. З’являлися нові мотиви, знаки, обереги. Але в безперервному процесі розвитку нічого не зникало. На старе нашаровувалось нове, в тісних взаємозв’язках  відкладалося в народній пам’яті. В центрі уваги людини першого тисячоліття продовжували залишатися ідеї родючості полів, плодючості тварин, продовження роду. Невипадковим є те, що в пам’ятках мистецтва, які відображають світоглядні уявлення людей, продовжують жити згадані раніше орнаментальні композиції, в яких домінуюча роль належить зображенню людини, птахів, звірів складною геометричною мовою. В них магічне та естетичне виступає в єдиному синтетичному взаємозв’язку.

Про поширення вишивки на території сучасних земель України свідчать збережені археологічні матеріали, повідомлення літописців, мандрівників. Важливими свідками про вишивку на території сучасних південноукраїнських земель є численні “кам’яні баби”, на яких чітко позначені вишивки на уставах, подолах, манжетах.  

У Х-ХІ ст. для прикрашання тканин одягового та обрядово-інтер’єрного призначення широко застосовувалась вишивка з поховань Х-ХІ ст. відомі фрагменти шовкових тканин з вишивкою золотими нитками; жалобні пов’язки – чільця, стрічкові стоячі комірці, нарукавники, пояси, кайми, плащі.

В епоху Київської Русі вишивка золотими і срібними нитками зазнала розквіту і поширення в побуті і феодальної знаті. Вона була популярною і оцінювалась як надзвичайна коштовність. Нею прикрашали не тільки святковий, ритуальний, княжий, а й цивільний одяг, тканини для храмів.

Вишивки ХІІ-ХІІІ ст. виконані переважно на домотканих матеріалах: лляних, конопляних, вовняних, а також тканинах зарубіжного мануфактурного виготовлення, шкірі, з яких шили різні компоненти одягу, вироби інтер’єрного та побутового призначення. Місцеве виробництво шовкових тканин ХІІ-ХІІІ ст. у таких провідних осередках, як Київ, Корсунь, Кам’янець-Подільський, Львів, Броди, Корець, Івано-Франківськ, мало велике значення для поширення шовкових ниток у народному вишиванні.

Особливого розвитку зазнав рослинний орнамент у вишивках великих скатертин, простирадл. Складні рослинні орнаментальні форми логічно розміщенні на бордюрах, що обрамлюють прямокутну і центральну частини. Цікавими пам’ятками вишивок ХІІІ ст. є скатертини, що датуються 1760-1722 рр., простирадло Галагана 1760 р.

ХІХ ст. – важливий період в історії розвитку української вишивки. Вишивка зазнала масового поширення, стала одним із основних видів народного, декоративного мистецтва. Виділялись великі вишивальні майстерні в селах Качанів ці на Чернігівщині, Григорівні на Київщині, Яланці на Поділлі та ін. У цих майстерна вишивали одяг, гаманці, скатертини, рушники, наволочки.

Кожний регіон, навіть кожне село має своє художнє обличчя, улюблену колірну гаму. Для Чернігівщини характерні білі вишивки. Геометричний або рослинний орнамент вишивається білими нитками або ж з украпленням червоного і чорного. Виконується дуже дрібними стібками, що нагадує бісерні вишивки. Використовувалися дуже тонкі нитки, що вимагало від майстринь надзвичайної майстерності. Щоб посилити загальну виразність вишивки, в ній використовували два або більше типів швів. Дуже популярна була ажурна вишивка. На поч. ХХ ст. з’являється техніка «фальшивого вирізування» («обманка»): виконується переважно чорним чи темно-сірим кольором по білому полотну або ж білими нитками по сірій конопляній тканині.Для Чернігівщини також характерні техніки «курячий брід», «лічильна гладь», «солов’їні вічка», «ретязь».

      У Київському і Чернігівському Поліссі поряд з геометричними популярне рослинно-геометричні мотиви в чорно-синій гамі. Улюбленими тут є “рожі”, “берізки”, “хміль”, “барвінок”, а також “гусячі лапки”, “сливки”.

       Унікальною пам’яткою мистецтва вишивання є рушники. Рушник, як особливий, високого рівня сакральності предмет, характерний для багатьох народів, головним чином слов'янської, балтійської та угро-фінської груп. Українці, акумулювали у надрах традиційної матеріальної і духовної культури значний масив інформації у тканих та вишитих рушниках, яка становила цим значний інтерес для всього світу.

Адже орнаменти, символи, знаки, котрі наносилися на рушники, передають інформацію не конкретно про історію якогось народу, хоча, безумовно, вона там присутня. А про планетарний та космчний розвиток, про створення людини та інших форм життя. Ці полотняні криптограми, котрі зуміли зберегти та донести до наших днів українські жінки, як хранительки глибокої традиції, містять коди, ключі до розуміння того, за якими законами Творець збудував цей Світ. Тому так багато у вишиваних рушниках сюжету з Деревом Життя, котрий безперечно є центральним символом, сповненим надзвичайно глибокого змісту.

Починаючи від народження і до самої смерті, рушник супроводжував все життя українця. На чистий білий рушник, або лише полотно, котре називалось крижмо, приймали малу дитину, що символізувало чистоту новонародженої душі. Довгий прямокутний шмат тканини завжди у наших предків означав дорогу, шлях, який веде людину, допомагає їй жити. Так само в далеку путь проводжали душу, спускаючи тіло небіжчика до ями на рушниках чи полотні. Як І у випадку з крижмом при народженні дитини, тіло небіжчика загортали у саван з чистого, вибіленого полотна, бажаючи йому подальшої світлої дороги у зоряних світах.

Протягом усього життя людину супроводжували рушники. Вони допомагали під час календарно-обрядового річного циклу у різних роботах, святах, обрядах. Ще задовго до християнських часів люди розвішували ткані та вишиті рушники у священних гаях та дібровах, де відбувалося їхнє спілкування з вищими силами. Ті коди, ключі, що наносилися на рушники, завдяки лініям та кольорам, допомагали людям спілкуватися зі світом невидимим, який населений різноманітними духами.

Рушники використовувалися, враховуючи їх велику силу, магію, чи, виражаючись сучасною мовою, дію, у різноманітних життєвих ситуаціях. Старі рушники ХХІІ-ХУІІІ століть, котрі знаходимо в музейних зібраннях, свідчать про те, що краса рушника залишалася на другому плані, а на перший - виступала його сакральна, ритуальна функція. Тобто в першу чергу треба було нанести певну символіку, орнамент, дотримуючись при цьому також відповідних умов.

Рушники завжди висіли на покуті, святому місці, де збирається вся родина на трапезу, освячуючи її молитвою. По суті рушники виконували роль тих же святих образів. Із запровадженням християнства вони не зникли, а разом почали співіснувати з іконами, слугуючи для них прикрасою. Напевно відтоді стало применшуватись значення рушника, зводячись лише до його декоративної функції.

Якнайкраще, найширше використовувався рушник у весільному обряді. За час весілля використання рушників могло сягати 20 разів. Дійсно, весілля - це свято, до якого родина готувалась заздалегідь, і дівчина наперед вишивала для цього посаг, в тому числі і рушники, маючи вдосталь часу. Тому саме весільні рушники, що представлені по музейних збірках, найбільше і найбагатше вишиті.

Для того, щоб мати готовий вишитий рушник, треба було докласти ще багато зусиль та праці. В першу чергу - це прядіння ниток та ткання полотна для рушників. Рушник був святою річчю, і до нього ставились надзвичайно з високою повагою. Про це свідчить той факт, що для вишивання бралось найкраще, найтонше, найбіліше, найкращої якості полотно, купувались дуже дорогі червоні нитки. Ми бачимо на старих полтавських, київських, чернігівських рушниках багатство червоного кольору, в той час, як у вишитті сорочок, наприклад, вживали червоні нитки набагато менше.

Саме полотно, навіть без вишиття, має декілька рівнів святості. Перший рівень святості - це прядіння ниток з конопель чи льону, скручування їх. Ниточка по всій своїй довжині має контакт з енергетикою людини, насичуючись нею від трьох основних енергетичних меридіанів пальців, якими зрештою християни наносять хресне знамення. Скручена за допомогою спіралі, звита у клубок-сферу, нитка сама по собі є самодостатньою І знайшла широке відображення у міфах, казках та легендах народів усього світу.

Після того як достатньо напрядено ниток, до роботи приступає ткач, який тчче полотно що уособлює собою живу тканину долі, де ниточка з човника, перебігаючи поміж основою, у безперервному коливальному русі то вліво, то вправо, створює дорогу. Сама прямокутна форма полотна, що відрізається від сувою для рушника, становить другий рівень святості. Прямокутник, так само як і квадрат, ромб, коло - належить до сакральних геометричних фігур.

Третій рівень святості складає хрещате переплетіння ниток у полотні. Саме через цю особливість, полотно так шанувалось і використовувалось як крижмо та саван.

Четвертий рівень святості складає форма сувою, в який скручується готове полотно, рушник. Це спіраль - одна з найпоширеніших форм існування Живої Матерії. Рушник-сувій постає моделлю Світу.

До п'ятого рівня святості можна віднести білий колір полотна. Процес вибілювання полотна, який проходить на відкритому просторі в природі, являв собою магічний процес. Білили на Сонці і на Місяці, на ранковій росі, поливали Водою, висушували на Вітрі. Духи всіх стихій Природи брали участь у вибілюванні, допомагаючи Людині.

Для вишивання рушника ретельно готували і вишивальні нитки та голки. Голка є дуже чутливим приймачем біоенергії і здатна проводити потоки енергій, торкаючись до матерії. Все, про що думала людина під час вишивання, молилась, співала чи повторювала побажання, заклинання - все це залишалось голкою в узорі вишиття навічно.

Нитки для вишивання, як ми сказали вище, також ретельно добиралися.

Використовували шовкові, вовняні, лляні, конопляні, на крайній випадок-бавовняні нитки.

 Коли вишивалися рушники з рослинним узором, то брали шмат цілого полотна, ні в якому разі не зшитого (що означає перерубану дорогу), і накладали на старе вишиття. Олов'яною ложкою, вуглинкою, або іншим способом перетирали, переносили узор на новий рушник. Полотна на рушники по довжині брали стільки, щоб було кратне людському зростові. Дійсно, подільські рушники найчастіше короткі - 150-180 см, київські, черкаські, деякі полтавські - 300-350 см, окремі рушники сягають довжини 450-550 см.

Ніколи не приступали до вишивання зопалу. Спочатку про це роздумували, заспокоювались, молились. Рушники весільні, та напевно і багато інших, починали вишивати в четвер - Перунів день, щоб мати найвище покровительство. Починали вишивати вранці, коли Сонце підходило вгору до зеніту, ніяк не увечері. Коли сідали вишивати коло вікна, то так, щоб сісти до світла передом, або боком, але не задом. Далі, взявши голку з засиленою вишивальною ниткою, читали молитву та побажання, залежно від того, який рушник вишивали. Ці молитви, побажання спрацьовували, як програма, що накладалась, та вшивалась у рушник. Роботу ніколи не клали на ті місця, де сплять і сидять. Навіть краще було покласти на землю, якщо не було в той момент куди. Складену акуратно роботу загортали у тканину, не залишали відкритою. Кожен кінець рушника починав вишиватись знизу угору, за таким же принципом, як виготовлялись ткані рушники. Ніколи не перестрибували з одного кінця до іншого, щоб вишивати окремі елементи.

Необхідно відзначити, що вишиваючи рушники, традиція передбачала виконання таких моментів:

 По-перше, працюючи, ніколи не випорювали "помилки". Як не можна наново пережити вчорашній день, так і не варто переробляти роботу, а треба йти далі.

По-друге, рушники у минулому виготовлялись так, що обидва боки були вишиті однаково і чисто. Видимий для нашого ока бік символізує наші діяння, котрі відомі для людей, а невидимий - думки та бажання.

Дерево Життя, Світове Дерево, Дерево Роду, Древо, Квітка, Вазон - все це наукові та народні назви центрального символу в українському вишитті, особливо рушниках. Древо символізує собою загалом Космос з усіма його проявами. Сягаючи своїм коренем неосяжних глибин витоків, воно розвивається в могутній прямий стовбур (вісь Всесвіту) з кроною, спрямованою вгору. Дерево являє собою безсмертя, нескінченість життя, його розмаїття. Умовно Древо можна поділити на три частини -коріння, стовбур і крону, які співвідносяться з трьома світами: долинним (підземним), земним та горішнім (небо).  Дерево Життя зображується квітучим. Квіти символізують людські життя сьогодення, бруньки - зародки майбутніх поколінь, а плоди -людські діяння, різноманітні у своїй значимості для цивілізації. Дуже часто обабіч Древа зображується багато дрібних елементів різного розміру та форми. Вони демонструють собою загальну життєву силу - ефір, який наповнює собою простір. Древо завжди має яскраво виражену центральну верхню квітку. Вона символізує собою Вогонь Життя, який палає постійно, не згасає, повний енергії. Цей Вогонь оберігається двома світлосяйними духами - ангелами (у християнській традиції), або пташками (в народній інтерпретації).

Найчастіше Дерево вишивається проростаючим із "вазона", горщика. Це символічне зображення Дерева Роду, що виросло з гілочки, відламаної від Світового Дерева Життя. Горщик семантично означає першопредка, культуру. Ще в далекі дохристиянські часи Дерево було символом Рода - прабатька всіх богів.

 Як правило, Древо має непарну кількість гілок, завдяки двобічній симетрії та єдиній центральній квітці. Але є винятки, коли вишиваються Дерева з парою квіток угорі. Найпростішим є зображення Дерева з трьох гілок. Дерево ніколи не копіює якусь конкретну рослину, її листя, квіти, чи плоди. Завжди це збірний, узагальнений образ, у якому все символічно. Багато мотивів та орнаментів подають схематично маленькі дерева, котрі чергуються за кольором, часом конфігурацією, розміром. Це відгомін давнього культу рослин, дерев, який був як і у наших предків, так і в кельтів, друїдів. Проте, окремі рослини все ж таки впізнаються, І навіть спеціально так вишиваються, що кожному зрозуміло. До таких рослин, що дуже часто супроводжують рушникові композиції, належать виноград, дуб, лілея та інші.

Для рушникового стилю характерною є традиція натуралістичного та фантастичного відтворення образів тварин. Дотримуючись народної класифікації вишиваних звірів, що випливає навіть з поверхового ознайомлення з рушниковим орнаментом можна виділити таку ієрархію образів тварин: верхній світ (птахи, комахи), середній світ (дикі звірі), нижній світ (змії, ящури, риби). Найчастіше вишивали птахів у парі на окремих рушниках кількість пар доходить до 16-18, значно рідше вишивали птахів-одинаків (човники). На рушниках вишивали орла – як символ відляки від смерті, символ влади, закликання врожаю. Лебідь або ж "лебедині" рушники сприяють людині в час найбуйнішого сонця, в час Купала, є символом вірності. Журавель – культовий птах сонця, бо приносить тепло, символізує інтенсивність сонячного тепла. Павич – символ багатства. Зозуля – символ самотньої, трагічної, сумної, позбавленої щасливої долі жінки. Голуб – символ кохання, подружньої злагоди, ніжності.

У центральних районах України - на Полтавщині, Київщині, Чернігівщині - широкого розповсюдження набула орнаментація з пишних рослинних форм: гілки з квітами, що складені у букет, дерево-квітка, вазон-квітка, форми якого різні за своїми абрисами. Характерною особливістю народної вишивки є збереження, поряд з новими сюжетами, давніх орнаментів, що мали символічне значення. Найдавніші рушники з цими зображеннями зберігаються в Полтавському краєзнавчому та Чернігівському історичному музеях.

            Отже, вишивка, а особливо рушник – це відтворення глибинної історії нації, її неповторного міфологічно-символічного сприйняття дійсності. Саме життя підтверджує, що вишивка активно розвивається і збагачується новими аспектами філософського, естетичного звучання, що змістовна краса її художньої мови необхідна сьогодні не менш, ніж у минулому, що і в наш час зростає її художньо-культурна цінність.


****************************************************************

  Розробка економічно-правової гри           

1.   У грі беруть участь всі учні 5-11 класів.

2.   Гра проводиться у два етапи (2 тижні):

І етап - «Накопичення капіталу» (І тиждень)

Кожний клас заробляє алекси – умовні грошові одиниці гри. Умови їх заробітку:

Ø Оцінки     12 балів – 100 ал.

                        11 балів – 50 ал.

                        10 балів – 25 ал.

 Враховуються ті оцінки,які зафіксовані у щоденнику та журналі.

Ø Поведінка     «незадовільна» - 0 ал.

                              «задовільна» - 5 ал.

                              «зразкова» - 10 ал.

Фіксується вчителем після кожного уроку у спеціальному табелі.

Ø Допомога вчителям  (максимальна оплата – 25 ал.) тільки у позаурочний час.

Звітність у кінці кожного дня. Представник від класу приносить відомості і щоденники педагогу-організатору Шевченко О.А. Зароблені алекси зберігаються у банку на рахунку класу.

У п’ятницю І тижня 9 -11 класи отримують готівку для відкриття власної фірми.

ІІ етап – «Бізнес» (ІІ тиждень)

Умови відкриття фірми(9-11 класи):

§  Придбати патент на здійснення певних видів підприємницької діяльності.

§  Придбати ліцензію на здійснення торгівельної діяльності.

§  Оплатити площу для розміщення реклами.

5-8 класи продовжують заробляти алекси і розраховуються ними за послуги, які надають 9-11 класи.

Додатково кожному класу виділяється 1 день для проведення ярмарку (за реальні гроші).

У четвер ІІ тижня відбудеться обмін валюти за встановленим курсом.

             Визначення переможців

Серед 5-8 класів переможець визначається за кількістю зароблених і витрачених алексів.

Серед 9-11класів  переможець визначається за загальною кількістю зароблених алексів.

На переможців чекають призи!!!

******************************************************

     

Виховна година "День Гідності та Свободи в Україні".  (Класний керівник 9 класу Зубрицька С.М.)

Тема виховної години: День Гідності та Свободи в Україні.

Мета: розширити поняття про єдність,  незалежність і суверенність нашої держави; розвивати в учнів бажання брати посильну участь у розбудові та зміцненні єдності нашої держави; наполегливо вчитись, щоб принести якомога більше користі рідній Україні; формувати в учнів активну громадянську позицію щодо єдиної, цілісної держави та захисту її кордонів; . виховувати патріотичні почуття, гордість за свою Батьківщину – Україну

Форма проведення: година спілкування для учнів 9 класу

Обладнання: Конституція України, географічна карта, фото краєвидів рідної Чемеровеччини, портрети героїв «Небесної сотні» та українців, що поклали свої голови за цілісність кордонів нашої країни, фото та список прізвищ земляків, що зараз воюють за єдність нашої країни, проектор, комп’ютер, записи музики, відеоролики.

                                                                      Хід години спілкування

Епіграфи:

Всім серцем любіть Україну свою,

І вічні ми будемо з нею

В. Сосюра

Свою Україну любіть,

За неї Господа моліть

Т. Шевченко

 учитель: У кожної людини є велика Батьківщина – країна, де вона народилася. Наша держава називається Україною. Вона має славну і давню історію, прекрасну мову і високу культуру. Святою для кожної людини є земля, де вона зробила свій перший крок, вимовила перше слово, почула мамину пісню колисанку, а потім народну пісню, вперше пішла стежкою до школи.

Тема нашого уроку: «День Гідності та Свободи в Україні».

Звучить Гімн України, учні співають стоячи, приклавши руку до серця.

Читець 1:

Ми всі малі пагінчики твої

Прийшли у світ, щоб в нім добро творити.

Хоч, може й кращі є на цій землі краї,

Та нам судилось в Україні жити.

Ми – патріоти дочки і сини

Для твого блага все в житті здолаєм,

Бо ти найкращий, краю, мій ясний,

Вітчизну й матір ми не вибираєм.

Читець 2:

Наш український древній рід

Благословенний Богом на життя довічне.

Його коріння з давніх літ

Дає нам силу титанічну.

1-й учень: Найголовніше для всіх людей є те, щоб світило яскраво сонце і було мирне небо. Важко уявити, що десь над нашою рідною землею клекочуть гармати,  повітря здригається від вибухів,  а відчай панує в очах людей…

Повідомлення географів (біля карти України)

1-й географ: Україна – одна з найбільших європейських держав. За площею вона більша, ніж Франція, Іспанія, Швеція. Землі нашої держави простяглись із заходу на схід на 1316 км, а з півночі на південь – на 893 км. Якщо ви захочете перетнути її пішки, вам доведеться йти 90 днів, долаючи щодня 30км. Сусідами України є румуни, молдавани, угорці, білоруси, росіяни, чехи, словаки, поляки. А Чорне море розділяє нас із турками. Через територію України протікає багато річок. Найбільша із них – Дніпро.

2-й географ: 24  області, Автономна Республіка Крим, місто Севастополь  та столиця України – Київ, розташовані на карті нашої держави. Від Ужгорода до Луганська, від Києва до Сімферополя, Україна багата родючими ґрунтами, водними ресурсами, корисними копалинами, різноманітним рослинним та тваринним світом, умовами для розвитку промисловості та сільського господарства. Економічна могутність України, так само, як політична і культурна, залежить від її цілісності й неподільності.

Наша сучасна держава займає площу 603,7 тис. км² і є найбільшою за розмірами території країною в Європі. Розташована Україна на заході материка Євразія, в центральній частині Європи.  З 1975 року за Гельсінськими угодами, державні межі в Європі визнані непорушними, і тому числі й України.

Демонстрація відеофрагменту «Україна прекрасна».

Повідомлення краєзнавців

1-й краєзнавець: Україна – це краплина сонця на карті світу. Вона осяяна багатовіковими традиціями, піснями, історією. Наша земля наділена неоціненними скарбами та багатствами родючих земель та повноводних рік. Україна – наш спільний дім. Тож маємо дбати усі, щоб були в ній добробут і лад, мир і злагода, вічна краса. Усі ми повинні усвідомити: своє, рідне – не тільки хата й подвір’я, а й вулиця, село чи місто, де ти живеш, ліс і річка, степ і море , і вся розмаїта наша країна. Гірким і тернистим був шлях України у боротьбі за волю та незалежність. Україна знана і визнана. Українці виразно відрізняються від слов’янських і неслов’янських народів. Передусім – мовою. Українська мова – одна з найпрекрасніших й найбагатших мов поміж мовами інших слов’янських, та й не тільки слов’янських народів. Її називають солов’їною.

2-й краєзнавець: Найбільша цінність нашої країни – це її люди, зі своїми звичаями, трудовими здобутками, піснями, легендами, казками. Ось я вам розповім одну казку.

Давним-давно жила колись одна жінка. І було у неї троє синів. Росли сини чесними, сміливими, дуже любили свою матусю, готові були віддати за неї своє життя. Виросли сини і вирішили піти світ подивитись. Перший син і говорить: «Мамо, піду я межи люди, подивлюсь на світ Божий».  «Ну що ж,сину, йди. Та пам’ятай рідну домівку, а на згадку візьми із собою золоту корону з трьома промінцями, хай в далекім краю зігріває тебе вона».

Минув час. Завдяки своєму розуму став старший син великим князем, бо трьох-променева корона, яка зігрівала людей і вела вперед, показувала шлях до кращого життя. Дали першому синові ім’я – Тризуб, а знак, що дала йому мати, назвали Гербом.      Попросився у матері і другий син світу подивитися. Дала йому мати в дорогу жовто-блакитний одяг. Своїми звитяжними справами прославив син свою матір. Одержав середній син ймення – Прапор. А там, де був наймолодший – завжди лунала пісня. Адже мати подарувала своєму наймолодшому сину соловейків голос. За величний спів народ прозвав його Гімном. І з того часу ідуть поруч три брати – Тризуб, Прапор, Гімн.

Повідомлення істориків

1-й історик: Як свідчить історія із тисяч народів і народностей світу лише 200 виросли в нації – створили свої держави й домоглися визнання світової спільноти. Серед них і Україна. За час своєї незалежності Україна подолала шлях від формальної республіки в складі СРСР до відомої в світі держави. Більше 120 країн визнали її, а 90 країн встановили дипломатичні відносини.

Україна має свою Конституцію – Основний Закон, тобто правила, за якими живуть українці. Ця Конституція дуже молода. Їй всього 13 років. До неї були ще Конституції. Сама перша була прийнята ще на початку 19 століття.

24 серпня 1991 року прийнято Акт проголошення незалежності України. Отже, наша держава незалежна, демократична, соціальна і правова. Цього року ми відзначали 23 річницю незалежності держави. Наша держава зовсім ще молода. І її майбутнє у наших руках.

2-й історик: Українці мають усі підстави пишатись, що їхня Батьківщина не раз переживала  дні слави, мужньо переносила найважчі випробування. Не одне покоління кращих синів та дочок беззавітно клали своє життя до ніг рідної неньки – України.

1-й історик: Стаття 65 Конституції нашої держави говорить, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.

Наша армія існує для захисту кордонів рідної землі, а не для нападу на інші країни. Щоб захистити Батьківщину в майбутньому, треба змалку полюбляти спорт, бути сильним, спритним, мужнім.                   1-й історик:  Споконвічна боротьба за волю України не могла не дати паростки волі, паростки свободи. Україна здобула самостійність і позбулася протекторату ненажерливих сусідів та встала на боротьбу за свої права всередині країни.                                                                                                           Демонстрація відеофрагменту «Хронологія революції»(5 канал)

2-й  історик: Нам є з кого брати приклад і в наш час – це герої «Небесної сотні», яких значно більше полягло під час акції протесту на Євромайдані у грудні 2013 та лютому 2014 роках. Саме ці герої допомогли повалити корумпований уряд Януковича та його прибічників, а ті, хто залишився живим, зараз в складі Національної гвардії та українського війська безстрашно воюють за цілісність кордонів нашої держави.

Читець 1: А сотню вже зустріли небеса..

Летіли легко, хоч Майдан ридав…

І з кров´ю перемішана сльоза….

А батько сина ще не відпускав..

Й заплакав Бог, побачивши загін:

Спереду – сотник, молодий, вродливий

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній сивий-сивий…

І рани їхні вже не їм болять…

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна сотня в вирій полетіла…

1-й учень: Сьогодні ми в скорботі й з великою вдячністю згадуємо Героїв Небесної сотні, котрі відтепер постійно споглядатимуть за нами та нашими вчинками. Майдан став символом боротьби, символом утвердження  прагнень до європейських цінностей у споконвічно європейській державі.  І за цю боротьбу,  за нашу з вами свободу й оновлення країни заплачено страшну ціну: своє життя віддали найкращі.  І більшість  з них – молоді, сильні. Ті, хто лише починав жити….

2-й ученьь: Убиті в столиці герої мають стати прикладом для кожного свідомого українця, що маємо робити все від нас залежне, щоби ті смерті не були марними.  Країна після трагедії стала іншою і потребує реальних змін в усіх сферах життя. Небесна сотня –новітні герої України. Вони полягли за нас із вами, юні, чорноброві хлоп’ята, яким судилося вже стати чорнобривцями, як сказав поет. Їхній приклад має зупинити й тих, хто нині розпалює вже нове, інше протистояння.

Демонстрація відеофрагменту «Небесна сотня»

Давайте хвилиною мовчання пом’янемо всіх тих, хто віддав своє життя за нашу єдину країну  (всі піднімаються…хвилина мовчання).

Читець 2: Слухайте, слухайте, слухайте, люди!

Дзвонить десь дзвін безупинно –

То задзвонила воля здобута,

То Україна скинула пута,

То на свободі родина!

Читець 1: Моя Україно, без краю

Квітуча і славна земля!

З тобою радію, співаю,

Омріяний сонячний краю.

Ти моя радість і сила моя.

1-й учень. Росія споконвіку була «старшим братом»  щодо України.  І хоче, щоб під його «чоботом» ми були завжди. Тому й розпалює національну ворожнечу, щоб зробити нашу державу розрізненою та беззахисною.

2-й учень: У кожного з нас є рідні та друзі з різних куточків України. Пропоную вам підійти до карти та наліпками з кольорового паперу позначити міста,  де проживають ваші рідні та друзі.

Учні підходять до столу, беруть наліпки з кольорового паперу прикріплюють їх на карті України, позначаючи місця, де проживають їх родичі, друзі, знайомі. За бажанням учні розповідають свої історії.

1-й учень: Погляньте на карту нашої Батьківщини.  І хоч усі ми різні, та разом зуміли створити ось який шедевр. Символічним є те, що на Майдані, виборюючи свою свободу й нове життя для України, стояли поруч пліч-о-пліч представники різних регіонів України Івано-Франківська і Харкова, Львова і Кіровограда, Чернівців і Полтави, Рівного, Одеси і Севастополя.

А коли після анексії Криму та подій на сході України сотні сімей, зіткнувшись із труднощами, змушені були покинути свої домівки у пошуках безпеки, їх охоче прийняли родини з Прикарпаття, Волині, Київщини, Черкащини та інших територій України.

Це ще раз доводить, що Україна – єдина держава, і кримські татари разом з українцями і всіма іншими національностями, які проживають на території України – єдиний народ.

Помолімося ж усі разом за нашу неньку Україну!

2-й учень: Отче,

Зглянься з високості!

Отче,

Порятуй наш край!

Під ногами смолище плюскоте,

Пахне пеклом

Шлях,

Що слався в рай.

Ні спасіння, ні жаркого трунку

Нам не треба,

Господи, прости.

Ниспошли нам право порятунку,

Дай самим

Здобутися мети.

Вибач, Боже,

Може, ми без тями,

Діти тьми,

Рушаєм знов до тьми.

Ситі небесами і кремлями,

Певні:

Наш рятунок – тільки ми!

Закипають смертію долини,

Власть імущі

Гірші від смертей.

Дай нам право іменем Людини

Жити гідно імені людей!

1-й учень: Перед вами лежать вирізані з паперу голуби. Пропоную вам написати слова підтримки вашим одноліткам, сім’ї яких змушені були покинути свої домівки у пошуках безпеки.

Учні записують свої побажання, слова підтримки на голубах з паперу та прикріплюють їх на дошці

2-й учень: Україна потребує нашої виваженості, єдності, мудрості. Ми пишаємося нашою молоддю. Вона активна, здатна відстоювати своє майбутнє. Ми повинні поважати себе, свою державу, тоді інші країни поважатимуть нас. А рідній державі ми побажаємо:

·         Процвітання

·         Миру

·         Злагоди

·         Талановитих і працьовитих українців

·         Щасливого майбуття

Учитель: Ми сьогодні доклали свою часточку до збереження миру і єдності в нашій Батьківщині. Усі ми сподіваємося, що найзаповітніше бажання українців сьогодні - жити під мирним небом України і не допустити війни здійсниться обов'язково.

Наша країна - наша єдина Україна !

Танець.