Розробки уроків

Урок з всесвітньої історії в 11 класі

Тема: Розвиток літератури, мистецтва та спорту в другій половині ХХ – на початку ХХІ ст.

Мета: охарактеризувати основні тенденції розвитку світової літератури, образотворчого мистецтва, архітектури, музики, театру, кіно й спорту; визначити основні течії розвитку світової літератури та мистецтва, працювати з основними поняттями теми; розвивати вміння створювати та презентувати мультимедійні презентації, аналізувати та порівнювати, критично мислити, висловлювати свої судження, працювати з різними історичними джерелами; виховувати в учнів інтерес до культурних надбань людства, виховувати високі моральні якості на кращих зразках світової та національної культури.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань (інтегрований урок історії, англійської мови, музики).

Обладнання: мультимедійна дошка, презентації учнів з теми, магнітофон.

Після уроку ми зможемо:

v визначати фактори, які впливали на розвиток мистецтва та свідомість людей у 2 пол. ХХ-поч. ХХІ ст.;

v характеризувати основні тенденції розвитку світової літератури;

v визначати та характеризувати основні напрямки мистецтва;

v характеризувати тенденції розвитку фізкультури та спорту на сучасному етапі.

                                        Хід уроку

І.Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

     Бесіда: Що включає в себе поняття культура?

      Виходячи з теми нашого уроку, які питання вас цікавлять?

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

Слово учителя.

Саме завдяки НТР у передових країнах світу розпочалося, на думку вчених-футурологів, становлення так званого постіндустріального суспільства.

Постіндустріальне суспільство – це новий етап у розвитку суспільства, що прийшов на зміну індустріальному 60-70х рр. ХХ ст.; головною формою діяльності людини у ньому є інформатика та сфера послуг.

Ознаки постіндустріального суспільства:

·       створення економіки послуг;

·       домінування в управлінні державою груп науково-технічних спеціалістів;

·       створення «інтелектуальної техніки»;

·       визначальна роль теоретичних знань як джерела нововведень;

·       перетворення інформації на найдорожчий товар (постіндустріальне суспільство = інформаційне суспільство).

   

Видатний американський футуролог О.Тоффлер порівнює перехід від індустріального суспільства до постіндустріального з виникнення м сільського господарства в епоху неоліту, а потім  - з промисловою революцією.

Звичайно, це не могло не вплинути на життя , традиції, свідомість людей, а відповідно і на культуру.

ІV. Сприйняття та усвідомлення нового матеріалу

                                 

                                           ПЛАН

1.    Фактори впливу на розвиток культури та мистецтва.

2.    Розвиток літератури.

3.    Образотворче мистецтво та архітектура.

4.    Музика, театр, кіно.

5.    Розвиток спорту.

1. Розповідь учителя (Презентація № 1.Урок культура.)

Друга половина XX ст. стала новим етапом розвитку світової культури, який почався після другої світової війни і характеризується новими рисами, що виникли внаслідок змін у суспільстві.

По-перше, трансформація суспільства на Заході була пов'язана з НТР, яка розгорнулась у 50—60-х рр. і триває донині. Починаючи із Заходу, нові тенденції в культурі, житті людей поширилися на весь світ. НТР стала однією-з причин перетворення індустріального суспільства у постіндустріальне.
По-друге, на розвиток культури впливає індустріалізація.
Індустріалізація, що дала людству досконалі технічні засоби й новітні технології, створила нові умови для тиражування й передавання культурної інформації про концерти, фестивалі, конкурси, експозиції. Зникла визначальна різниця між тим, де перебуває глядач, а де — витвір мистецтва. Споживачем "культурної продукції" є все суспільство.
По-третє, відбувається інформатизація культури, тобто надання духовному виробництву інформативного характеру. Розвиваються комп'ютерні мережі, найяскравішим втіленням яких є Інтернет, що сприяє виникненню "інформаційного суспільства".
По-четверте, поряд з інформатизацією культури відбувається її технізація — залежність від рівня й характеру машинних технічних засобів як передавання культурної інформації, так і її виробництва. Тепер комп'ютер може створювати витвори мистецтва.
По-п'яте, в нашому небезпечному світі люди чимраз частіше доходять висновку, що весь світ єдиний. Внаслідок цього в культурі формується нова тенденція — космізація, тобто розуміння загальної (космічної) єдності людини і навколишнього природного середовища. Саме в цій сфері налагоджуються взаємини між країнами Сходу і Заходу. А космізація культури, своєю чергою, привела до екологізації культури, спрямованої на охорону навколишнього середовища. У 70-х рр. виник масовий рух за охорону природи — "зелені", було сформовано міжнародний рух "Грін-піс" ("Зелений світ"). Космізація та екологізація сприяють поширенню гуманістичних аспектів у культурі.
По-шосте,  взаємопроникнення культур різних регіонів. Зараз у науці й суспільній свідомості поширюється усвідомлення глобалізації соціальних і культурних процесів у сучасному світі, що сприяє активному діалогу культур Заходу і Сходу, пошукові точок дотику, взаємодії й трансформації культур. Так, скажімо, кращі характерні риси західної культури — дух демократії та громадянського суспільства, динамізм, орієнтація на новизну, ствердження гідності й поваги до людської особистості, ідеали волі, рівності, толерантності, — запозичають передові країни Азії та Африки.
На західне суспільство навзаєм позитивно впливають духовно-моральні системи східних країн, які орієнтуються на високі духовні основи в людській особистості й критично ставляться до всього плотського, приземленого.
По-сьоме, поряд із тенденціями інтернаціоналізації у світовому культурному процесі відбувається бурхливий розквіт національних культур, особливо в умовах здобуття незалежності державами "третього світу". Це зробило світову культуру кінця XX ст: надзвичайно різноманітною.
По-восьме, у другій половині XX ст. провідну роль починають відігравати масова культура і поп-культура, які, на відміну від елітарної, орієнтуються не на реалістичні образи, а створюють світ міфічних героїв (Супермен, Бетмен, Міккі Маус і т. д.).
По-дев'яте, у багатьох галузях мистецтва в повоєнні роки з'явилися нові течії та стилі, наприклад, в архітектурі —споруди з бетону і скла. У кінематографі широко використовується комп'ютерна графіка, з'являються нові напрями в музиці: рок-музи-ка, поп-музика, рок-опера —поєднання класичного й сучасного стилів, і т.д.
По-десяте, в повоєнний час було створено авторитетні міжнародні організації, які клопочуться проблемами культури у світовому масштабі. Зокрема, ЮНЕСКО чимало зробила для збереження культурної спадщини минулого, сприяє розвиткові національних культур, особливо країн Сходу й Латинської Америки, приділяє велику увагу питанням міжнародного наукового й культурного співробітництва.

2. Презентація №2 «Література».

Доповнення:
Особливим напрямом у реалізмі вважається "соціалістичний реалізм", притаманний літературі Радянського Союзу та країн соціалістичної співдружності. В умовах існування тоталітарного режиму виникла слухняна щодо влади література. Літературний процес утратив багатобарвність. Теоретики "соціалістичного реалізму" вимагали від письменників прикрашати історію, штовхали їх на "лакування" дійсності. Прикладами такої напівправди були твори відомих письменників "Піднята цілина" М. Шолохова, "Хліб" О. Толстого, другий варіант "Молодої гвардії" О. Фадєєва та ін.

Поряд із слухняною літературою в Радянському Союзі, існували автори, які викривали вади тоталітаризму і знаходили свої літературні й художні засоби боротьби проти нього. Найвідомішим борцем із цього гурту є О. Солженіцин, який у своїх творах "Один день Івана Денисовича", "Архіпелаг ГУЛАГ", "Раковий корпус" розкрив світові страшну правду про сталінські репресії.

Крамольними з погляду влади і забороненими в Радянському Союзі були роман Б. Пастернака "Доктор Живаго", удостоєний Нобелівської премії, твори А. Платонова, Й. Бродського, В. Войновича та інших письменників, які мусили покинути батьківщину і переселитися на Захід.

Проте були в Радянському Союзі письменники, які не переслідувались владою, але в рамках дозволеного писали твори (особливо в роки "відлиги" та "перебудови"), що підносили справжні проблеми добра і зла, сенсу життя, людських стосунків' і найсвітлішого почуття — кохання, які ставали близькими і зрозумілими людям усього світу.
До таких письменників належать В. Астаф'єв, Ч. Айтматов, В. Биков, Г. Бакланов, поети  Євтушенко, Р. Рождественський та деякі інші.
У руслі "соціалістичного реалізму" вирізнялися, "селянські" письменники (С. Залигін, В. Шукшнн), що розглядали проблеми життя людей у російській глибинці, "екологічна" проза (В. Распутін "Прощання з Матьорою"; Б. Васильєв "Не стріляйте в білих лебедів"), яка торкалася проблем збереження довкілля в умовах наступу НТР та збереження культурної спадщини (В. Солоухін "Чорні дошки").
Популярними авторами, творами яких зачитувалися мільйони людей у Радянському Союзі, були В. Пікуль та Ю. Семенов. Перший писав в основному історичні романи, другий — політичні детективи.

3. Презентації№3 «Образотворче мистецтво»,№4 «Архітектура».
4. Презентації №5«Кіно, театр». №6 «Музика»
Доповнення (Кіно)
Для розвитку кінематографу в СРСР цього періоду характерні декілька тенденцій: епічність ("Війна і мир", "Червоні дзвони", "Мексика у вогні" С. Бондарчука); екранізація літературної класики ("Дама з собачкою" Й. Хейфеца, "Тихий Дон" С. Герасимова), спрямованість на яскраву особистість ("Початок", "Прошу слова", "Васса" Г. Панфілова), поява фільмів "для полиці", що не потрапили в широкий прокат через заборону комуністичної цензури.
Доповнення (Театр)
У Радянському Союзі театральне мистецтво було на досить високому рівні. В кожному обласному центрі існували театри: музичні, драматичні, дитячі, а в столиці, Ленінграді та ще в декількох великих містах склалися цікаві творчі колективи, очолювані видатними режисерами, в яких працювали талановиті актори, відомі й популярні в усій країні. Зокрема, слід відзначити Великий драматичний театр у Ленінграді на чолі з Г. Товстоноговим, Московський театр на Таганці, головним режисером якого був Ю. Любимов, а в трупі театру працював В. Висоцький, МХАТ, театр "Сучасник" та деякі інші. На весь світ були відомі балетні трупи Великого театру в Москві, ленінградського Марийського театру, Київського театру опери та балету. Відомі балерини Г. Уланова, М. Плісецька, танцювальні колективи — ансамблі "Берізка", під керівництвом І. Мойсеева, ім. П. Вірського, хор ім. Г. Вірьовки під час закордонних гастролей демонстрували найвищий мистецький рівень.



5. Презентація № 7«Спорт».

V. Узагальнення та систематизація знань

Творче завдання.

Закінчіть вислів: «Культура наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. переживає…»

                                 

VІ. Домашнє завдання: написати есе на тему «Культура майбутнього»


*************************************************************

Тема 5. Завершення формування свiтових колоніальни імперій. Міжнародні відносини в останній третині ХІХ ст.

Тема. Завершення територіального поділу світу. Колоніалізм

 Мета: характеризувати ознаки завершення територіального поділу світу, колоніальний гніт у країнах сходу і африки, експлуатацію сировинних і людських ресурсів; визначати особливості британського, французького і німецького колоніалізму, геополітику, суперечливі наслідки колоніального панування, зворотний вплив колоніальних володінь на розвиток і долю метрополій; показувати на карті колоніальний поділ світу наприкінці ХІХ ст., колонії та напівколонії; висвітлювати становище народів африки, що були під владою європейських колонізаторів.

Основні події:

• 1869 р. — відкриття Суецького каналу.

Обладнання: підручник, історичний атлас.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Хід уроку

І. Актуалізація знань учнів

Бесіда за запитаннями

1. Дайте визначення поняттям «метрополія», «колонія».

2. Коли європейські держави почали захоплювати колонії?

3. Назвіть найбільші колоніальні держави.

4. Назвіть регіони, які найбільш активно освоювалися європейцями.

5. Які події сприяли європейській колонізації?

ІІ . Мотивація навчальної діяльності

У ч и т е л ь. У результаті промислового перевороту Європа остаточно затвердилася як лідер на світовому ринку. Вона мала суттєву військово-технічну перевагу і контролювала світову торгівлю. Європейські держави до сер. XIX ст. значно збільшили свої колоніальні володіння. З одного боку, колоніалізм залучав усі народи до загальносвітового розвитку, а з іншого — утверджував колоніальне рабство, гноблення, приниження людської гідності.

ІІІ . Вивчення нового матеріалу

Мета колоніальної політики

Робота з картою історичного атласа

Учитель пропонує учням проаналізувати карти історичного атласа «Карта світу поч. XVIII ст.», «Завершення територіального поділу світу на поч. ХХ ст.» і відповісти на питання:

1. Назвіть держави, які були перетворені на колонії на поч. ХХ ст.

2. Назвіть території, які активно освоювалися європейцями.

3. Назвіть держави, які мали колонії в Африці.

4. Назвіть держави, які мали колонії в Азії.

5. Назвіть держави, які не мали заморських колоній.

6. Назвіть держави, які мали найбільші колоніальні володіння.

Учитель пропонує учням методом «Мозковий штурм» сформулювати мету, яку переслідували держави, збільшуючи свої колоніальні володіння.

Передбачувані відповіді учнів

1. Промисловий переворот викликав необхідність у сировині й паливі.

2. Необхідність збуту готової продукції.

У ч и т е л ь. Колонізатори встановили на підпорядкованих землях свої порядки. Але деякі держави і народи Сходу — Китай, імперія Османа, Афганістан, Персія — зберегли певні ознаки незалежності.

Вони мали уряд, законодавство, армію, поліцію, можливість підтримувати відносини з іншими державами. Колонізатори ж нав’язали їм нерівноправні договори, які обмежили їхню

самостійність у галузі торгової, фінансової, митної політики, фактично перетворивши їх на напівколонії.

Колоніальні інтереси країн Європи

У ч и т е л ь.

Завдяки відкриттю Суецького каналу активізувався взаємозв’язок між різними регіонами світу. З 1840 по 1875 рр. обмін товарами між індустріальними країнами і менш розвиненими територіями збільшився у 6 разів. Революційних змін зазнали засоби транспортування.

Учитель пропонує учням назвати транспортні засоби, які з’явилися у XIX ст.

Передбачувані відповіді учнів. Залізниці, пароплави, автомобілі.

У ч и т е л ь. Час, який витрачався на зв’язок між континентами, різко скоротився. 1872 р. навколосвітню подорож можна було здійснити за 80 днів, у 1840 р. на неї б знадобилося не менше 11 місяців, а за часів Магеллана — близько трьох років.

Суецький канал відіграв сумну роль у колоніальному освоєнні Африки. Уже з середини XIX ст. кожен африканський регіон спеціалізувався на постачанні одного або декількох видів продукції. Разом із золотом і слонячою кісткою, торгівля якими велася здавна, здійснювався експорт таких культур, як виляск, арахіс, какао, пальмова олія.

Робота з картою історичного атласа

Учитель пропонує учням розглянути карту історичного атласа «Африка поч. XIX—XX ст.» і відповісти на питання:

1. Назвіть корисні копалини, які приваблювали європейців в Африці.

2. Назвіть родовища золота.

3. Назвіть родовища алмазів.

4. Назвіть метрополії, які контролювали видобуток золота та алмазів.

У ч и т е л ь. Наприкінці XIX ст. різко збільшилося надходження капіталів до колоній. У Південній Африці значні капітали вкладалися у видобувну промисловість, створену на базі родовищ золота та алмазів.С. Родс у 18 років вперше зійшов на африканський берег. Цей заповзятливий англієць створив монополію з видобутку, обробки й продажу алмазів «Де Бірс», яка до сьогодні контролює світовий ринок алмазів, а також компанію з видобутку золота у Південній Африці. Селище старателів з декількох наметів сьогодні перетворилося на одне з найбільших міст Південної Африки Йоґаннесбурґ.

С. Родса називали «маленьким Наполеоном» Африканського континенту. Йому належать слова: «Світ майже весь поділений, а те, що від нього залишилося, зараз ділиться, завойовується й колонізується. Шкода, що ми не можемо досягти зірок, які сяють над

нами вночі у небі! Я б анексував планети, якби зміг. Я часто думаю про це. Мені сумно бачити їх такими ясними і разом з тим такими далекими».

Робота з документом

Учитель пропонує учням прочитати документи і відповісти на питання.

Текст 1. З промови статс-секретаря Німецької імперії фон Бюлова у німецькому рейхстагу. 6 грудня 1897 р.

Ревякин А. В. Всеобщая история. История Нового времени, 1800–1900: Учеб. для 8 кл. общеобразоват. учреждений / А. В. Ревякин; под ред. А. О. Чубарьяна. — 2-е изд., дораб. — М.: Просвещение, 2007. — С. 296.

«Ми дотримуємося тієї думки, що Німеччину не слід виключати зі змагання інших народів за панування над країнами, які володіють багатими перспективами. Часи, коли німець одному із

сусідів поступався землею, іншому — морем, а собі залишав небо, де царює чиста теорія, давно минули. Ми вважаємо однією з наших найважливіших задач заохочення й розвиток нашого судноплавства, нашої торгівлі та нашої промисловості саме у Східній Азії...

Ми повинні вимагати, щоб німецький місіонер, німецький підприємець, німецькі товари, німецький прапор і німецький корабель так само поважалися в Китаї, неначебто вони належали іншим державам...

Одним словом: ми не хочемо нікому заважати, але ми претендуємо на наше місце під сонцем».

Запитання

1. Визначте характер зовнішньої політики Німеччини.

2. Який зовнішньополітичний напрям канцлер вважав найперспективнішим? Як ви думаєте чому?

3. Що, на вашу думку, означає вираз «місце під сонцем»?

4. Як ви думаєте, з якими державами перетиналися інтереси Німеччини в освоєнні Китаю?

Метод «Чиста дошка»

Учитель пропонує учням самостійно прочитати відповідний пункт підручника і відповісти на питання, записані на дошці.

1. Чому до сер. XIX ст. Німеччина не робила колоніальних захоплень?

2. Чому в 90-і рр. XIX ст. відносини Німеччини з Великобританією погіршилися?

3. Назвіть регіон, який почали «освоювати» Японія і Франція. Поясніть чому.

4. Які держави почали боротьбу за отримання контролю над Китаєм? Чим закінчилася ця боротьба?

У ч и т е л ь. Іноземні держави забезпечили собі значні переваги за кордоном орендувати територій шляхом отримання концесій.

Формування поняття

Концесія — договір, що укладається державою з приватним підприємцем, монополією, іноземною фірмою про передачу в експлуатацію на певних умовах підприємств, земельних угідь з правом будівництва споруд, видобутку корисних копалин та ін.

Визначення записується в зошит.

Колоніалізм: наслідки для метрополій і колоній

Робота з таблицею

Учитель пропонує учням самостійно прочитати текст підручника й заповнити таблицю «Результату колоніалізму».

Для метрополій	Для колоній
Отримання прибутку.  Підривання стимулів до технічного вдосконалення промислової бази. Немає необхідності у підвищенні продуктивності праці. Немає необхідності у розширенні асортименту продукції. Вивезення капіталу	Дешева робоча сила. Будівництво підприємств, залізниць, для обслуговування інтересів метрополії. Ринок збуту готової продукції. Неможливість розвитку національної промисловості. Загибель великої кількості населення у спробі відстояти свою незалежність

IV. Закріплення вивченого матеріалу

1. Співвіднесіть колонії і метрополії.

1  Великобританія	А  Мадагаскар, Марокко, Алжир
2  Франція	Б  Камерун, Східна Африка, Південно-західна Африка
3  Німеччина	В  Ангола, Мозамбік, Ефіопія
	Г  Родезія, Судан, Південноафриканський союз

Відповідь:1 Г; 2 А; 3 Б.

2. Як ви вважаєте, які проблеми сучасності стали наслідком колоніалізму XIX ст.?

Для відповіді на це питання пропонується використовувати метод «Прес».

• Я вважаю, що...

• Тому що...

• Наприклад...

• Таким чином...

V. Домашнє завдання

1. Прочитати відповідний параграф підручника.

2. Підготувати повідомлення про повстання сипаїв.

*********************************************************************************************

Тема: Диктатура Гая Юлія Цезаря

Цілі уроку: з’ясувати причини падіння республіки в Римі; сформу¬вати уявлення про період правління Гая Юлія Цезаря; довести, що вбив¬ство Юлія Цезаря не привело до відновлення республіканського прав¬ління; сприяти розвиткові в учнів критичного мислення та формуван¬ню навичок самостійної роботи.
План вивчення нового матеріалу
1. Встановлення диктатури Юлія Цезаря.
2. Другий тріумвірат і загибель республіки.

ХІД УРОКУ
І. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Завдання учням
• Знайдіть нові поняття в темі та плані уроку, записаних на дошці.
(Диктатура.)
• Як ви розумієте цей термін? Порівняйте свої варіанти й визначення поняття, записане на дошці.
• Поставте запитання до теми і плану уроку. Запишіть у зошити. Озвучте поставлені запитання.
Прогнозована відповідь
• Коли і як було встановлено диктатуру Юлія Цезаря?
• Які хронологічні рамки періоду диктатури Юлія Цезаря?
• Які перетворення у Римі були ним здійснені?
• Чи відновився республіканський устрій після смерті Юлія Цезаря?
• Хто входив до складу другого тріумвірату?
Учитель записує поставлені учнями запитання на дошці, слідкуючи, щоб вони не повторювалися. Наголошує, що дати відповіді на поставлені запитання є завданням уроку.
До уваги вчителя. Нагадуємо про доцільність збереження зробле¬них записів до кінця уроку, що дасть можливість використати їх для підбиття підсумків.
II. СПРИЙНЯТТЯ ТА УСВІДОМЛЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
1. Встановлення диктатури Юлія Цезаря

Запитання учням
• Чи згодні ви, що протягом II—І ст. до н. е. відбувалося послаблення Римської республіки? Свою позицію з цього питання аргументуйте. Аргументи занесіть до таблиці.

Так	Ні

До уваги вчителя. Запропоновану таблицю спочатку заповнює кожен учень окремо. Щоб не витрачати час, пропонуємо завдання під¬готувати заздалегідь і роздати учням безпосередньо перед виконанням. Виконане завдання обговорюється в парах і тільки потім —у класі. Зазначимо, що бажаним результатом виконання завдання є усвідомлення учнями наступних обставин.
• Завоювання Риму привели не тільки до розширення його володінь, а й до виникнення складних проблем у самій державі.
• Одна з проблем — розорення селян, які змушені були переселятися до міст, де жили в страшних злиднях.
• Оскільки в армії могли служити линіе землевласники, то розорення селян призводило до її послаблення.
• У ході реформ братів Гракхів виникли партії оптиматів і популярів, між якими точилася постійна політична боротьба.
• Значно зросла кількість рабів, що піднімали повстання, найбільшим із яких було повстання Спартака.
• На римські володіння нападали численні варварські племена.
• Старими методами управління розв’язати ці проблеми було неможливо, тому в Римі поступово відбувалися зміни. Приміром, Марій обирався консулом п’ять років поспіль, всупереч закону про щорічну зміну консулів, У 60 р. до н. е. був утворений перший тріумвірат.
Завдання учням
• Назвіть діячів, які входили до першого тріумвірату.
(Помпей, Красс, Цезар.)
• Прочитайте запропонований текст, робіть на полях позначки олівцем:
+ — навпроти характеристик учасників тріумвірату;
! —там. де йдеться про причини конфлікту між Цезарем і Помпеєм.

   
Зразок тексту
«Кожен з у часників тріумвірату був по-своєму видатною людиною. Про Гнея Помпея, що походив зі знатного римського роду, його при¬хильник писав: «Знаменували його безоглядна чесність і чистота звича¬їв. (...) У війні був досвідченим полководцем, під час миру — скромним громадянином... У приязні був постійний і вірний, під час прикрих суперечок легко давав себе примирити із супротивником й охоче при¬ймав перепросини». Але навіть прихильники Гнея Помпея відзначали його непомірне честолюбство та прагнення до влади. В Римі Помпей здобув особливу популярність завдяки розгрому піратів у Середземному морі та перемозі над понтійським царем Мітридатом.
Як і Г ней ГІомпей, Марк Красс походив з аристократичної родини і ще зовсім молодим почав готуватися до політичної кар’єри. Він не був добрим оратором, зате виявляв такі риси характеру, як наполегливість та працелюбність. Поза сумнівом, Красс був одним з найбагатших людей у Римі, і це багатство здобув завдяки блискучим здібностям ділка: здавалося, все, за що брався Красс, приносило йому прибуток — він орендував землі, торгував, під його керівництвом молодих рабів, куплених за безцінь, навчали різних наук, мистецтва, ремесел, а потім продавали за великі гроші. Красс скористався навіть тим, що в Римі постійно спалахували пожежі: він створив пожежні команди зі спеціально навчених рабів, які за плату гасили пожежі та оберігали від вогню сусідні будинки. Багатство зробило Красса дуже впливовим: значна частина сенаторів була його боржниками. Популярності Красса сприяло й те, що він очолював римські війська, які розгромили повстання рабів під проводом Спартака.
Яскравою особистістю був і Гай Юлій Цезар. Як й інші члени першого тріумвірату, він прагнув влади і наполегливо йшов до своєї мети: багато вчився і став одним із найкращих ораторів Риму; розуміючи, що аби бути обраним на посаду, необхідно залучитися підтримкою виборців, величезні гроші витрачав на їх підкуп, постійно влаштовуючи бенкети та пригощаючи римську бідноту. Обирався на різні посади в Римі, призначався намісником в Іспанії й, нарешті, був обраний консулом.
Про те, як сильно Цезар прагнув влади, свідчить цікавий випадок. Одного разу, проїжджаючи через бідне містечко у Галлії, він так відпо¬вів на жарт одного зі своїх супутників, який навіть не допускав можливості боротьби за владу в такому глухому закутку: «Я волів би бути першим тут, аніж другим у Римі». Особливої слави Цезар зажив, обійнявши посаду проконсула в Галлії: він завоював заальпійську Галлію, розширив римські володіння в Іспанії й навіть у 55 р. до н, е. висадився з армією в Британії. Блискучий полководець, Цезар користувався величезною популярністю і в армії, й у народі.
Доки Цезар розширював володіння Риму, в самому Римі відбували¬ся драматичні події: в 53 році до н. е. в бою поліг Марк Красс. Через рік під час одного з повстань було спалено приміщення сенату. Щоб на¬вести порядок у Римі, сенат запропонував Помпею стати консулом. Водночас і Помпей, і сенат боялися, що Цезар повернеться до Риму і захопить владу. Оптимати наполягали на тому, щоб Цезар зрікся коман¬дування армією. Ненависть сенаторів до Цезаря була такою великою, що коли народні трибуни виступили на його захист, їм стали погрожува¬ти смертю, і вбрані як раби вони таємно покинули Рим, приєднавшись до армії Цезаря.
Ці події привели до того, що Цезар вирішив захопити владу силою. У січні 49 року до н. е. він перейшов прикордонну з Італією річку Рубікон, привів свою армію до Рима і захопив владу. Він розбив армії Помпея і сенату в Іспанії, Греції та Африці. Помпей змушений був тікати до Єгипту, де був убитий за наказом фараона».
Робота в парах
Запитання учням
• Які особистісні риси учасників тріумвірату могли призвести до конфлікту між ними?
• Чому учасником конфлікту не став Марк Красс?
• Що спонукало Юлія Цезаря до походу на Італію?
• Що може означати вислів «перейти Рубікон»?
• Якими були наслідки громадянської війни 40-х років до н. е.?
Обговорення завдання в класі.
Завдання учням
• Заповніть порівняльну таблицю з елементами прогнозування.
Зразок таблиці

Політика Сулли	Ваші прогнози щодо того, яких заходів міг ужити Цезар	Що відбулося насправді
		Ця колонка заповнюється після обговорення перших двох за матеріалами підручника

Робота в парах

Завдання учням
• Прочитайте запропонований текст. За допомогою історичних фак¬тів доведіть, що влада Цезаря була диктатурою (відповідно до визначен¬ня диктатури, даного на початку уроку).
Зразки текстів

Текст 1 (для одного учня з пари)
«Цезар мав необмежену владу. Його розпорядження вважалися за¬конами, новообрані посадовці складали присягу, що шануватимуть його волю. На народних зборах він висував своїх кандидатів на посади, і ніхто не зважувався заперечити йому. Пам’ятаючи про те, якою владою був наділений сенат, Цезар зробив усе, щоб підірвати його могутність: чис¬ло членів сенату збільшив до 900, ввів до нього багатьох своїх прихиль¬ників, навіть не зі знатних родин, не римлян, а прибульців із Галлії та Іспанії. В сенаті завжди першим проголошував промову, показуючи, яким має бути рішення щодо обговорюваного питання. Сенат тільки приймав до відома те, що постановив могутній диктатор.
Втратили своє колишнє значення і народні збори. Цезар не скасував їх, але як диктатор мав право скасовувати кожне їхнє рішення. Диктатор із презирством висловлювався про давнє народовладдя: «Республіка — це тільки назва без тіла і форми».
Текст 2 (для другого учня з пари)
«Цезар намагався зміцнити Рим за допомогою продуманих і доцільних реформ. Так, він викупив у власників багато земель в Італії й роздав їх ветеранам своєї армії та безземельним селянам. Диктатор розпочав масове створення римських колоній у провінціях — у Галлії, Іспанії, Африці, Греції тощо. За його правління до колоній було переселено близько ста тисяч римлян. Створюючи колонії Цезар мав подвійну мету: покращити становище римських селян, які не могли одержати землі в перенаселеній Італії, та романізувати провінції.
Щоб звеличити своє ім’я й дати роботу безробітним, Цезар розпочав великі будівельні роботи в Римі.
Дуже важливе значення мала реформа календаря. Римський календар не узгоджувався із сонячним роком, кожних два роки додавався один 31-денний місяць. Тому Цезар, який цікавився астрономією, нака¬зав запровадити в імперії єгипетський календар, за яким рік мав 365 днів, а до кожного четвертого року додавався ще один, 366-й день. Цей календар дістав назву юліанського».
Обговорення завдання в парах і у класі.
Учитель. Безмежна влада Цезаря викликала невдоволення багатьох римлян, які вважали, що його могутність є загрозою для республікансь¬кого правління. 15 березня 44 року до н. е. Цезар був убитий групою змовників під час засідання сенату.
2. Другий тріумвірат і загибель республіки
Завдання учням
• Поміркуйте, до яких наслідків для Риму могло призвести вбивство Цезаря.
Усі припущення, висловлені учнями, учитель записує на дошці.
• Перевірте свої припущення за матеріалами відповідного параграгфа підручника.
Запитиппя учням
• До яких подій призвело вбивство Цезаря?
• Хто увійшов до складу другого тріумвірату?
• Внаслідок яких подій до влади прийшов Октавіан?
Ш. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ
Підсумки підбиваються за запитаннями, які були сформульовані учнями на початку уроку.
Домашнє завдання: читати параграф 46.

*******************************************************************************

ТЕМА: Колективізація

МЕТА: розкрити причини, етапи здійснення і наслідки суцільної колективізації; показати, що колективізація проводилась насильницькими, антигуманними методами; розвивати в учнів уміння сумлінно і кваліфіковано аналізувати історичні факти; формувати і вдосконалювати навички роботи зі статистичними матеріалами як з джерелом історичних знань; виховувати негативне ставлення до насильницьких, примусових засобів ведення політики.

ФОРМА ПРОВЕДЕННЯ: лекція

Структура уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

     1. Причини колективізації

     2. Підготовка до суцільної колективізації

     3. Початок прискореної колективізації

     4. Ліквідація куркульства

     5. Стан колгоспного ладу наприкінці 1932 року.

ІV. Робота зі статистичними даними  

V . Підсумки уроку

VІ. Домашнє завдання.

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань та вмінь учнів

Метод «Словничок»

На кожну букву головного слова необхідно підібрати слова, що пов’язані з ним, та пояснити свій вибір. Наприклад:  

Г – геноцид

О – організованість

Л – людоїдство

О – обмеження

Д – дискримінація

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

Вчитель оголошує тему та план лекції, учні занотовують їх в зошит. Під час лекції вчитель наголошує на основних подіях, учні складають конспект.

1. Причини колективізації.

За допомогою надзвичайних заходів можна було інакше, ніж через ринок, тобто значно вигідніше для держави, розподілити вироблену сільськогосподарську продукцію. Однак ці заходи не здатні були змусити селянина – господаря виробляти продукцію в потрібній для держави кількості. Справу могло вирішити тільки примусове вилучення у селян засобів виробництва і перетворення їх у найману робочу силу, яка працює за командою і не розпоряджається виробленим продуктом. Зручним шляхом для цього була комунікація селянства. Ось чому вже у 1927 році, тобто до запровадження надзвичайних заходів, генсек сформулював незвичний термін – «всеосяжна колективізація».

Колгоспи були зручною формою викачування з села ресурсів до державного бюджету. Від самого початку сталінське керівництво розглядало колективізацію як засіб прискорення індустріалізації (тобто за рахунок пограбування села) і разом з тим вирішення хлібної проблеми, ліквідації заможного селянства – головного ворога радянської влади. 

Отже, можна визначити такі причини проведення колективізації:

ЕКОНОМІЧНІ: 1. через нестачу зерна в державі (хлібозаготівельна криза 1927-1928рр.) могли зірвати форсовані темпи індустріалізації; 2. потрібен був надійний механізм безперебійного постачання хліба.

ПОЛІТИЧНІ: 1. в умовах тоталітарної системи колгоспами легше керувати, ніж мільйонами розрізнених селянських господарств; 2. згідно з ідеологічними догмами того часу дрібнотоварний селянський устрій на селі постійно породжував капіталізм, тому керівництво країни хотіло швидше позбутися цієї загрози, і перевести село на соціалістичні рейки; 3. наявність передумов для колективізації.

2. Підготовка до суцільної колективізації.

Підготовка до суцільної колективізації тривала у 1928-1929 рр. Вона передбачала:

1. згортання НЕПу;

2. заміну продподатку силовим вилученням хліба у селян;

3. заборону приватної торгівлі;

4. тиск на «куркульство» (штрафи, обшуки, розпродаж майна тих, хто не розрахувався з державою, арешти за відмову здавати хліб);

5. покарання місцевих партійних працівників за м’якотілість «у боротьбі з «куркульством»;

6. відмову від ленінських принципів кооперації.

Цілком логічним було прийняття в листопаді 1929р. пленумом ЦК ВКП(б) постанови про суцільну колективізацію в найкоротші строки та «розкуркулювання».  Не мене й місяця, як Й. Сталін зажадає піти ще далі. На Всесоюзній конференції аграрників-марксистів у грудні він поставить завдання взагалі «ліквідації куркульства як класу».

3. Початок прискореної колективізації

Серед ініціаторів прискореної колективізації було й партійне керівництво України на чолі з Генеральним секретарем ЦК КП(б)У С.Косіором.

5 січня 1930р.  вийшла постанова ЦК ВКП(б) « Про темпи колективізації і заходи допомоги держави  колгоспному будівництву».   У ній УСРР було віднесено до регіонів, де колективізація мала завершитись восени 1931 р. або найпізніше навесні 1932 р.

Будучи сліпим виконавцем рішень центру, керівництво ЦК КП(б)У навесні 1930р. розгорнуло змагання серед районів і областей за дострокове завершення колективізації восени того ж року. Як завжди, не обійшлося без місцевої ініціативи, що тільки трагічно погіршувало становище.

З’ясувалося, що для незаможного селянина бідність ще не означала готовність брати активну участь у знищенні або репресіях проти заможніших своїх сусідів. Тому для витримування «правильної» лінії на село направили тисячі міських робітників, комуністів, комсомольців. Величезна армія командированих розгорнула «продавлювання» селянина в колгосп. Водночас для проведення кампанії розкуркулення і керівництва поспіхом організованими колгоспами на Україну прибули так звані 25-тисячники (головним чином свідомі, випробувані революцією і в боях громадянської війни фанатично віддані «побудові соціалізму» пролетарі центру). Ці сторонні, далекі від землі й праці на ній люди забезпечували проведення колективізації будь-якою ціною.

За цих обставин темпи колективізації почали швидко зростати.

Щоб новий сільський виробник, який називався тепер колгоспником, міг збувати продукцію поза державними каналами, в 1930 р. було заборонено приватну торгівлю, а ринки закриті.

Колективізація, яка перетворювалась на комунікацію, насильницьке запровадження колгоспного ладу, викликала опір. На селі з січня до червня1930 р. було зареєстровано 1500 терористичних актів проти представників влади. Однією з форм селянського опору був масовий забій худоби, щоб вона не потрапила до рук колгоспу.

Події набували загрозливого масштабу, що не могло не занепокоїти Кремль. 2 беоезня1930 р. Й.Сталін у газеті «Правда» публікує статтю « Запаморочення від успіхів», в якій провину за «перегини» при проведенні колективізації поклав на місцевих працівників. Тоді ж з’являється і новий  Примірний статут сільгоспартілі, що давав колгоспникам мати корову, дрібну худобу, присадибну ділянку.

Це вимушене коригування «політики батога» дещо заспокоїло селянство. Почався масовий вихід селян з колгоспів.

4. Ліквідація куркульства.

Піч час колективізації рано чи пізно не могло не постати питання про долю заможних селян. Найбільш прив’язані до землі, вони категорично відмовлялись її втрачати.

Поки що відбувалося вибіркове «розкуркулювання», внаслідок чого кількість міцних господарств із 200 тис. зменшилася до 72,8 тис.

30 січня 1930 р. прийнято постанову ЦК ВКП(б) «про заходи щодо ліквідації куркульських господарств у районах суцільно колективізації». Постанова визначала «куркульські родини», які підлягали ліквідації. Поділялись вони на три категорії:

1 – активні «вороги радянської влади» (міра покарання – розстріл або «ізоляція» в тюрмах чи таборах);

2 – ті, хто виявляв менш активний опір «розкуркуленню» (міра покарання – заслання сімей у північні райони країни);

3 – «куркульські родини», які не чинили опору (розселялись у спеціальних поселеннях за місцем проживання).

Для незаможників це не було гарантією безпеки. Хто з них не погоджувався записуватись в колгоспи, оголошувався «підкуркульником» і також підлягав репресуванню.

«Революція зверху», як називав Й.Сталін колективізацію, супроводжувалася такою жорстокістю, що її без перебільшення можна назвати війною режиму проти селянства.

Політика розкуркулювання поступово перетворилась на засіб боротьби з усіма господарствами, що не виконували скинутий їм план хлібозаготівлі.

Україною прокотилось дві хвилі репресій:

1. січень – початок березня 1930р.

2. вена - літо 1931р.

Для характеристики життя українського селянина в цей період можна використати художню літературу. Наприклад, оповідання С. Плачинди «Той крик я чую все життя…» про його батька, поставленого перед зловісним вибором: або тікати з села, або бути засланим до Сибіру. Це емоційно забарвить сприйняття теми.

5. Стан колгоспного ладу наприкінці 1932р.

Падіння хлібозаготівель було логічним наслідком економічної політики.

З метою забезпечення виконання плану в жовтні 1932 р. у республіку направлено хлібозаготівельну комісію з надзвичайним повноваженням на чолі з головою РНК СРСР В. Молотовим.

Зрив кампанії хлібозаготівель, за висновком комісії, пояснювався зовсім не відсутність хліба в господарствах, а нерішучістю влади на місцях. Розплата за це була страшною – діяла вказівка: з метою погашення натуральних штрафів конфіскувати також не зернові харчові припаси селян, одержані з присадибних ділянок. Санкціонувалися масові обшуки і вилучення продовольства. Україна була переведена на блокадне становище: кордони республіки, ряд областей і районів біли оточені військовими підрозділами.

Влада готувалась до терору села. 

ІV. Робота з статистичними даними.

Таблиця може бути відображена на дошці, або на окремих картках для учнів. Учням пропонується розглянути та проаналізувати таблицю.

 ЗЕРНОВІ ПОСТАВКИ УКРАЇНИ ДЕРЖАВІ

роки	Кількість (млн. пудів)
Січень – листопад 1930	400
Січень – листопад 1931	380
Червень – жовтень 1932	132
1933 – 1937	?

                                                            ЗАПИТАННЯ:

1. Чому 1932р. державі було поставлено найменше хліба?

2. Як «спускався» план хлібозаготівлі?

3.Чи був колгоспник зацікавлений у розвитку господарства?

4. Визначте тенденції зміни показників у 1933-1937 рр.?

V. Підсумки уроку

Заключне слово вчителя:

Переходом до політики суцільно колективізації було покладено край навіть  найменшим відхиленням від затвердженої директивної лінії, проведення якої кардинально змінювало ситуацію на селі та й власне систему господарювання на землі.

Форсовано колективізація супроводжувалась насильством, «ліквідацією куркульства як класу». Над створеними колгоспами було встановлено всебічний контроль.

VІ. Домашнє завдання: читати конспект.

*******************************************************************************

 Тема: Правобережна Україна наприкінці XVII — на початку XVIII ст.

Мета: розповісти про відродження козацького устрою на Правобережжі; охарактеризувати повстання С. Палія; з'ясувати, як було остаточно ліквідовано козацтво на Правобережжі; удосконалювати вміння і навички самостійної роботи; виховувати у школярів навички позитивного розв'язання суперечливих питань.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: підручник, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал.
Основні поняття й терміни: Паліївщина.
Основні дати: 1684—1685 рр. — відновлення козацького устрою на Правобережжі; 1699 р. — прийняття польським сеймом рішення про ліквідацію козацького війська й устрою на Правобережжі; 1702—1704 рр. — повстання під проводом С. Палія; 1712—1714 р. — остаточна ліквідація козацтва на Правобережжі.
ХІД УРОКУ    
I.    ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
II.    ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ
Фронтальне опитування
1)    Які чинники вплинули на укладення «Вічного миру» між Московською державою і Річчю Посполитою? Як ця подія позначилася на історичній долі України?
2)    Схарактеризуйте Коломацькі статті 1687 р. Визначте їх відмінності від попередніх договорів.
3)    Як ви гадаєте, чи сприяла економічна політика гетьмана І. Мазепи його популярності серед селян і козаків?
4)    Як позначилась на долі України війна Московської держави з Туреччиною в 1687—1700 рр.?
III.    ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
Актуалізація знань учнів
1)    Які українські землі втратила Річ Посполита в результаті війни з Османською імперією?
2)    Якими були наслідки Руїни для Правобережжя?
1. Відродження козацького устрою.
Розповідь учителя
Після гучної перемоги польського короля під Віднем у 1683 р.
війна з Османською імперією для Речі Посполитої не скінчилася.
Польща продовжила боротьбу за втрачені українські землі, і, як з'ясувалося, без козацтва це було неможливо. Ще в 1674 р. подільський полковник О. Гоголь був призначений наказним гетьманом. У його відання перейшли Могилівський, Брацлавський, Кальниць- кий і Уманський полки. У 1676 р. польський сейм ухвалив рішення затримати козаків на службі не лише для їх використання у військових цілях, але «як представників панування Речі Посполитої в Україні». Оскільки більша частина Правобережжя була під владою Туреччини, польська влада для козаків виділила землі на Київському Поліссі. У ті часи козаками на цих землях були переважно «шукачі пригод», авантюристи, які були згодні воювати з ким завгодно за дзвінку монету. Козацькі загони більше нагадували загони найманців. У 1678 р. новим козацьким ватажком став Мирон. Він прагнув якомога більше розширити межі території перебування козаків і усунути з цієї території шляхту. Останні дії призвели до конфлікту й позбавили Мирона влади. Але ненадовго. Гетьман А. Могила (1684—1689 рр.) призначив його наказним гетьманом на Поліссі.
Тим часом Ян Собеський розумів, що без відновлення традиційного козацького господарства й устрою неможливо створити повноцінне козацьке військо, яке б стало на перешкоді турецько-татарським нападам. Тому король вирішив узаконити територіальне козацьке військо на землях Правобережної Наддніпрянщини. Відповідно до універсала короля (1684 р.) і сеймової конституції (1685 р.), за козаками затверджувалися вольності, свободи і привілеї, а також дозволялося заселяти землі колишніх семи правобережних полків (Чигиринського, Канівського, Корсунського, Черкаського, Уманського, Білоцерківського і Кальницького).
Процес заселення цих земель очолили старі заслужені козаки Семен Палій, Захар Іскра, Самусь (Самійло Іванович) та Андрій Абазин. На відміну від своїх попередників, що опиралися переважно на військовий авантюристичний елемент, вони віддавали перевагу осілому, землеробському населенню. Декларовані пільги привертали сюди жителів Лівобережжя, переселенців з інших районів Правобережжя, Галичини, віхідців із Білорусії та Молдавії.
На теренах, визначених польською владою, було створено чотири територіальні козацькі полки. Богуславський полк очолив полковник Самусь (спочатку він очолював Вінницький), Брацлавський (Вінницький) — А. Абазин, Корсунський — 3. Іскра, Фастівський (Білоцерківський) — С. Палій. На території полків влада належала полковникам, сотникам й іншим представникам адміністрації. На місцях поширювалася чинність норм звичаєвого та козацького права. У містах і селах створювалися органи козацького самоврядування. Очолював козацьку адміністрацію наказний гетьман, що призначався королем. У 1689—1693 рр. наказним гетьманом був Гришко, а його наступником став Самусь.
Козаки нових полків (2 тисячі були записані до реєстру) брали активну участь у війні з Туреччиною, за що отримували чимали гроші від польської влади. Зміцнення козацтва призвело до загострення конфлікту зі шляхтою, що спалахнув у 1688 р. Але поки йшла війна з Туреччиною, верховна влада Речі Посполитої закривала на це очі.
2. Повстання під проводом Семена Палія 1702—1704 рр.
Розповідь учителя
У 1699 р. Річ Посполита та Османська імперія підписали Карло- вацьке перемир'я, згідно з яким турки відмовилися від Правобережжя. Для польської шляхти відкрився шлях до повернення у свої маєтки. Цього ж року сейм ухвалив рішення про ліквідацію козацького війська на Правобережжі. Гетьману Самусю та полковникам наказали розпустити полки. Однак полковники відмовилися виконати це розпорядження і розпочали запеклу боротьбу проти польського панування, яку сучасники називали «Другою Хмельниччиною». На чолі цього повстання став Семен Палій (Гурко), програма боротьби якого містила слова: [він] «поселився на вільній Україні, і Речі Посполитій немає ніяких справ до цієї області; лише він один має право в ній розпоряджатися як справжній козак і гетьман козацького народу».
Постать в історії
Народився Семен Гурко на початку 40-х рр. XVII ст. у містечку Борзна на Чернігівщині в козацькій сім'ї. Освіту здобув у Києво-Могилянському колегіумі. Потім став козаком Ніжинського полку. Наприкінці 70-х рр. XVII ст. він перебував на Запорожжі, де швидко завоював авторитет серед козаків і отримав прізвисько Палій. Служив у П. Дорошенка. У 1683 р. С. Палій очолив козацький загін, що разом із поляками бився під Віднем. Ян III Собеський називав його «віденським богатирем». Після повернення з походу Палій оселився на Правобережжі, але ненадовго. Коли польський уряд оголосив про формування козацьких полків, Палій разом із кількома сотнями запорожців переселився в Південну Київщину, отримав «приповідний лист» короля й зробив центром полку місто Фастів. Під його управлінням перебувала територія колишніх Білоцерківського, Канівського, Чигиринського та Уманського полків. Почалося швидке освоєння і залюднення цих територій, які Палій планував з'єднати з Лівобережною Гетьманщиною. Але на ці землі прагнула повернутися й шляхта. Козацькі звичаї заважали поширенню панщини, що викликало конфлікт зі шляхтою. Зрештою, дійшло до відкритого протистояння. Загони шляхти стали нападати на «Паліївщину». Ситуацію загострило укладення «Вічного миру» між Польщею і Москвою, за яким Правобережжя залишалося у складі Речі Посполитої. Це перекреслило плани Палія. На всі його звертання до царя взяти Правобережжя під свою руку той відповідав відмовою, натомість пропонуючи Палію з козаками переселитися на Січ. На таку акцію С. Палій погодитися не міг, оскільки це не вирішувало справу визволення Правобережжя від поляків. У 1689 р. С. Палій із загоном козаків напав на Немирів пропольського гетьмана Гришка. Узяти місто не вдалося. Новим гетьманом став Самусь. Палія заарештували й ув'язнили у місті-фор- теці Магдебург. За рік козаки його звільнили, і він повернувся до Фастова, де продовжив свою політику.
Відверта боротьба проти Польщі розпочалася у 1701 р. із селянських заворушень на Поділлі й Брацлавщині. Потім вогонь повстання охопив Київщину та Східну Волинь. На бік повсталих перейшли всі правобережні полки.
Робота з документом
З інструкції послам від шляхти Київського воєводства на сейм
(листопад 1701 р.)
Хоч конституція миротворчого сейму 1699 р. всі козацькі війська на ділі заборонила, все-таки бунтівник Палій не хоче підкорятися законам, а також не хоче слухати і виконувати наказів їх милості панів-гетьманів і навіть захопив Фастів, що належить до Київського єпископства, і багаті землі. На захоплених землях він зробив собі кордон на річці Тетерів, козаки ж його зазнають великих утисків, дає на зиму, а також влітку притулок бідним людям; грабує, робить такі наскоки, що загрожує нашій любимій батьківщині (Польщі). Наше воєводство стало поживою для грабіжників... Поставити питання про Палія і його похідний полк і щоб якнайефективніше були вжиті заходи, такі, як суворі закони минулого сейму, щоб прийняти рішення про вигнання Палія з нашого воєводства і з Фастова, а також щоб він сам був притягнутий до відповідальності за заподіяні злочини.
Запитання до документа
1)    Як прореагував С. Палій на ліквідацію козацтва Польщею?
2)    Яких заходів щодо Палія вимагала шляхта?
Розповідь учителя
Коронний гетьман Яблонський спробував захопити С. Палія у Фастові, але на захист міста піднялися всі жителі. Після невдалої облоги міста поляки відступили на Поділля, а козаки Палія опанували терени майже всієї Правобережної України й вигнали звідти шляхту.
Улітку 1702 р. повстання спалахнуло з новою силою, набувши рис національно-визвольної боротьби. У листопаді повсталі захопили оплот поляків на Правобережжі — Білу Церкву, а згодом Немирів. Фактично, усе Правобережжя опинилося в руках повсталих. Для придушення повстання поляки кинули 15-тисячний каральний загін під командуванням Адама Сенявського. Повстання було придушене на Поділлі та Брацлавщині. Про звірства поляків свідчить такий факт, що коли поляки взяли Ладижин, то знищили всіх жителів міста, а полковника Абазина, що потрапив у полон, посадили на палю. За найменшою підозрою у прихильності до повсталих селянам відрізали ліве вухо.
Розвиток повстання відбувався у дуже складних зовнішніх умовах. Ішла Північна війна. Річ Посполита поділилася на два ворогуючі табори: один на чолі із Станіславом Лещинським підтримував Швецію, інший, на чолі з Авґустом II — Росію. Об'єктивно повстання відповідало інтересам Швеції, але лідери повстання сподівалися на підтримку Москви і лівобережного гетьмана.
Ще до початку повстання Палій звертався до царя, а також до Мазепи з пропозицією приєднати Правобережжя. Однак Росія не наважувалася на це, щоб не порушувати умов «Вічного миру» 1686 р. Лише навесні 1704 р. російські війська з українськими козаками, очолюваними гетьманом І. Мазепою, виступили в похід у Польщу, щоб надати допомогу королю Авґусту II у боротьбі зі шведами.
Зі вступом Мазепи на Правобережжя навесні 1704 р. повстанню було покладено край. Палія, як можливого претендента на гетьманську булаву, він заарештував і домігся від царя його заслання до Сибіру. Правобережні землі опинились під управлінням Мазепи, який став правителем об'єднаної Гетьманщини. На цих землях Мазепа проводив обережну політику. З одного боку, було збільшено кількість козацьких полків до семи. Уся старшина, крім Палія, залишилася на своїх посадах. З іншого, каралися «бунтівники» й підтримувалася шляхта.
У 1707 р. ситуація різко змінилася, Правобережжя стало розмінною монетою у великій європейській політиці. Шведський король Карл XII здійснив стрімкий похід проти Польщі, завдавши поразки Авґусту II. Петро І опинився перед вибором: анексувати Правобережжя й тим самим налаштувати проти себе польську шляхту чи залишити Правобережжя у складі Речі Посполитої, підтримавши проросійські сили. Він обрав останнє, уважаючи, що краще мати в Польщі проросійські сили при владі й контролювати всю країну, аніж отримати її частину, а другу частину — вороже налаштовану. Але такий поворот не влаштовував І. Мазепу, який зробив ставку на Швецію, сподіваючись відірвати від Росії й Польщі всю Україну. Проте поразка під Полтавою шведських військ у 1709 р. перекреслила ці плани.
Запитання
1)    Чому національно-визвольне повстання на Правобережжі 1702—1704 рр. називали «Другою Хмельниччиною»?
2)    Що спільного й відмінного з подіями Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького має повстання під проводом С. Палія?
3. Ліквідація козацького устрою на Правобережжі.
Самостійна робота за підручником
Зясувати, коли і за яких обставин було ліквідовано козацький устрій на Правобережжі.
Додатковий матеріал
Поразка повстання С. Палія і виступу І. Мазепи не призвели до остаточної ліквідації правобережного козацтва. У 1709 р. із заслання повернувся С. Палій, який став білоцерківським полковником. Це дало новий поштовх до утвердження козацьких порядків. Але наступного року він помер.
У 1711 р. Петро І здійснює невдалий Прутський похід проти Туреччини. За Прутським миром, Росія мала відмовитися від претензій на Правобережжя і вивести свої війська із цієї території. За наказом Петра І українське населення почали зганяти із цих територій на Лівобережжя, що тривало аж до 1714 р.
У 1711—1713 рр. на Правобережжі безуспішно намагався утвердитися гетьман П. Орлик. Зрештою, у 1712 р. польський сейм прийняв рішення про скасування полкового устрою на Правобережжі. У 1714 р. російські війська передали полякам Білу Церкву, а залишки правобережних полків переправились через Дніпро. Польща остаточно відновила свою владу на Правобережжі. Проте ці землі не стали «пусткою». Уже з 20-х рр. XVIII ст. почалося їх інтенсивне заселення і відродження. Але на цей раз уже не козацтво відігравало вирішальну роль у цьому процесі.
Робота з документом
З указу Петра І полковникові білоцерківському Антонові Танському
(23 вересня 1711 р.)
...Тому що, згідно з укладеними з поляками трактатами про вічний мир, тогобічну задніпровську Україну (Правобережжя) з її рубежами, точно в трактатах записаними, належить залишити полякам, — то тамтешнім полковникам із полковою, сотенною і рядовою козацькою старшиною, козаками і іншими, що в підданстві нашому вірно бути бажають, із жінками і дітьми, з їх рухомими пожитками перейти на проживання в Малу Росію, у тамтешні полки, де хто побажає, та з тієї ж сторони від містечка Терех- темирова вниз на Дніпрі, аж до гирла ріки Тясмин, з усіх містечок і сіл жителів перевести в Малу Росію, а тим землям бути пустими завжди, і на них полякам ніяких не поселяти. ...а хто там які свої маєтності має, хутори й інші підприємства залишить, ті від нас, государя, нашої царської величності, в Малій Росії маєтностями також нагороджені мають бути. І котрі там під державою нашою нам вірно служили — і надалі служити будуть. Такі ж нашої царської величності укази і в інші задніпровські (правобережні) полки полковникам послані.
Запитання до документа
1)    Кому мали відійти правобережні землі?
2)    Хто підлягав переселенню з Правобережжя? Куди Петро І переселяв правобережне українське населення?
3)    Яка доля визначалася царем правобережним українським територіям?
4)    Які компенсації українській старшині передбачалися Петром І за втрачені статки?
IV.    ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ УЧНІВ
Експрес-опитування
1)    За яких обставин і коли відродилося козацтво на Правобережжі?
2)    Хто такий С. Палій?
3)    Назвіть причини національно-визвольного повстання на Правобережжі в 1702—1704 рр.
4)    Як протікало повстання? За яких обставин і як повстання було придушене? Коли польський сейм приймає рішення про ліквідацію козацького устрою на Правобережжі? Коли ця ухвала була здійснена?
V.    ПІДСУМКИ УРОКУ
Війна Туреччини й Польщі, що тривала в останній чверті XVII ст., поставила на порядок денний питання про відродження козацтва, яке мало стати на перешкоді набігам татар і турок і сприяти господарському відродженню Правобережжя, яке фактично було знелюд- нене в роки Руїни. Створення козацьких полків у Правобережній Україні відроджувало традиції національного державотворення в цьому регіоні. Вагома роль у цьому процесі належала С. Палію, який кінцевою метою своєї діяльності вважав визволення з шляхетського гніту Правобережної України і відновлення єдності Правобережжя і Лівобережжя в єдиній козацькій державі. Цю мету переслідувало і повстання 1702—1704 рр., яке було спровоковане рішенням польського сейму про ліквідацію козацтва. Незважаючи на те, що дві частини України вдалося на певний час об'єднати, міжнародне становище було не на користь України. Зрештою, через різні обставини Правобережжя залишилося у складі Речі Посполитої, а козацький устрій на цих землях був ліквідований.
VI.    ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1)    Опрацювати § 30 підручника.
2)    Скласти історичний портрет С. Палія.

********************************************************************************

ТЕМА. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ВЛАДОЮ ЛИТВИ ТА ПОЛЬЩІ НАПРИКІНЦІ XIV — У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІXVI СТ.

Мета: визначати, як змінилося становище українських земель у складі Литви та Польщі після укладення Кревської унії за князювання Вітовта та його наступників; розвивати в учнів уміння аналізувати історичні факти та події, працювати з документа­ми, ілюстраціями та іншими джерелами інформа­ції, висловлювати власну думку; виховувати в учнів патріотичні почуття.

Основні поняття: Кревська унія, Ґрюнвальдська битва.

Обладнання: карта, картки з джерелами інформації.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Очікувані результати: після цього уроку учні зможуть: визначати послідовність подій української історії в складі Великого князівства Литовського та ха­рактеризувати їх; визначати наслідки укладення Кревської унії для українських земель, порівнювати становище ук­раїнських земель у складі Великого князівства Ли­товського до і після укладення Кревської унії; виявляти відмінності в політиці князів Ольґерда та Вітовта; удосконалити вміння аналізувати матеріал, робити висновки, порівняння та узагальнення.

ХІД УРОКУ

I    Організаційний момент                                    

II    Актуалізація опорних знань і вмінь учнів

Робота з історичним джерелом.

Учитель ознайомлює учнів з уривком з історичного джерела, після чого вони виконують завдання до нього.Із повідомлення польського історика Яна Длугоша

Король Владислав Яґайло наказав кафедральну церкву, збу­довану з квадратного каменю з дуже гарною архітектурою і роз­ташовану в центрі Перемишля, якою до цього часу управляв руський єпископ грецького обряду, посвятити на католицьку церкву латинського обряду, викинувши перед тим із могил прах руських небіжчиків. Руські священики і народ, уважаючи зне­вагою свого обряду і ганьбою, супроводжували такі дії гіркими риданнями, криком і плачем. Із часом церква була зруйнована, а деякі її квадратні камені використані для будівництва кафед­рального костьолу в місті…

Запитання та завдання.

1)     Пригадайте, до складу яких держав потрапили українські землі в середині XVI ст.?

2)     Що таке Кревська унія? Як змінилося становище україн­ських земель після її укладення?

3)     Хто такий Владислав Яґайло?

4)     На прикладі документа прокоментуйте, як відбувалося гноблення українців із боку Польщі.

III. Мотивація навчальної діяльності

Кревська унія не мала масової підтримки в литовського населення, оскільки Литва фактично потрапила в політичну залежність від Польщі, і починалося насильницьке поширення католицизму. Кревська унія поставила під загрозу державну самостійність Литовського князівства. Литовська й українська знать, а разом із ними і значна частина населення Литовсько – Руської держави, чинили опір, політиці Яґайла. Найбільш активно Яґайлові протистояв його двоюрідний брат Вітовт, і згодом їхнє протистояння закінчилося підписанням у 1392 р. в Острозі угоди, за якою великим литовським князем став Вітовт.

IV. Сприйняття і усвідомлення навчального матеріалу

1. Правління князя Вітовта.

Розгляд питання про правління Вітовта починається з опрацювання історичної довідки.

Історична довідка.

Вітовт (1350—1430) — литовський князь. Після підписаний Кревської унії домігся від польського короля Яґайла визнання за собою Литовського князівства. У 20-х рр. XV ст. розширив володіння Литви до Чорноморського узбережжя, усунув із Києва Володимира Ольґердовича. Ліквідував на території України Білорусії удільні князівства і створив воєводства з литовськими намісниками. Вів постійну боротьбу проти німецьких рицарів. У Ґрюнвальдській битві 1410 р. Вітовт очолив військо, яке розгромило Тевтонський орден. Підписав Городельську унію 1413 р., яка значно обмежувала права православного населення в Україні. Завдання.

1)    Схарактеризуйте політику князя Вітовта.

2)    Які зміни в управлінні українських земель відбулися за його князювання?

 2. Боротьба з Тевтонським орденом.

Характеризуючи політику Вітовта, можна більш детально зу­пинитися на Ґрюнвальдській битві, оскільки Вітовт очолював об’єднані польсько-литовсько-руські війська, і після блискучої перемоги під Ґрюнвальдом становище Вітовта як незалежного володаря ще більше зміцнилося.

Історична довідка.

Тевтонський орден, або німецький орден — це організація рицарів-католиків, метою яких було поширення католицизму й захоплення нових земель. Підтримувався Папою Римським, який у 1199 р. затвердив його статут. У XIII—XIV ст. орден за­хопив значні території на узбережжі Балтійського моря, також мав на меті захопити землі Литовської держави і вже наприкін­ці XIV ст. захопив частину її території.

Завдання.

1)         Складіть розповідь про хід Ґрюнвальдської битви, (Використайте схему битви в атласі.)

2)    Який момент битви відображено на ілюстрації? Чому ви так уважаєте?

3. Ліквідація удільних князівств.

Після Ґрюнвальдської битви влада Вітовта ще більше зміцни­лася. У 1422 р. він повернув Литві Жемайтію, потім відвоював у татар Південну Подолію і розширив свої володіння до Чорного моря. У 1413 р. Вітовт уклав угоду з Польщею — Городельську унію, а 27 жовтня 1430 р. він помер, і великим князем литов­ським став Свидриґайло.

Городельська унія 1413 р. — це угода між польським коро­лем Владиславом II Яґайлом та великим князем литовським Вітовтом, укладена 2 жовтня 1413 р. в місті Городлі. Ця унія підтверджувала існування Великого князівства Литовського як окремої незалежної держави. Разом із тим визнавалася політична зверхність польського короля, який мав стати великим князем литовським після смерті Вітовта. Передбачалося проведення заходів, спрямованих на уніфікацію органів управління в обох країнах, а також зрівняння в правах шляхти католицького віросповідання Польщі та Литви.

Завдання.

1)    Схарактеризуйте основні положення Городельської унії,

2)    Як ви гадаєте, із якою метою вона укладалася?

Робота в групах.Учитель об’єднує учнів у три групи, кожна з яких опрацьовує історичну довідку про правління одного з князів і з’ясовує становище українських земель, після чого учні виконують завдання

І група

Свидриґайло (? — 1452) — великий князь литовський у 1430—1432 рр., молодший брат Яґайла. Став князем литовсь­ким після смерті Вітовта. Виступав за скасування Кревської унії. Його князювання почалося воєнними діями з поляками, які в 1430 р. захопили Західне Поділля, а в 1431 р. Кам’янець і Володимир, узяли в облогу Луцьк. Воєнні дії за­кінчилися укладанням дворічного перемир’я, за яким Західна Поділля відійшло до Польщі, а Волинь залишилася за Литвою. Був усунений із влади в результаті змови, яку очолив брат Вітовта Сиґізмунд.

— Свидриґайло вів тривалі війни із Сиґізмундом за владу у Великому князівстві Литовському, і в цій боротьбі його підтриму­вали українські князі, які (за літописом) «посадили Свидриґайла на велике князювання Руське». Як ви гадаєте, чому українська аристократія підтримала Свидриґайла?

II група

Сиґізмунд Кейстутович (?— 1440) — син Кейстута, брата Вітовта, вів боротьбу проти Свидриґайла, у 1432 р. був прого­лошений великим князем. Поширив на українських князів та бояр привілеї, якими користувалася литовська знать. Поступив­ся Польщі Подільськими землями та території на волинському прикордонні, У вересні 1435 р. остаточно розбив українсько-литовські війська під керівництвом Свидриґайла в битві під Вількомиром. Його правління зміцнило польські впливи на ук­раїнських і польських землях. Убитий у результаті змови князів Чорторийських.

1) Схарактеризуйте правління Сиґізмунда. Чому він вів війни

зі Свидриґайлом?

2) Із якою метою він зрівняв українську знать у правах із ли­товською?

III група

Казимир IV Яґеллончик (1427—1492) — великий князь литовський від 1440 р. і король польський від 1447 р. Нама­гався зміцнити королівську владу, послабити політичну роль магнатів, розширивши при цьому права шляхти. Проводив політику остаточної ліквідації залишків автономії українських земель. У 1452 р. скасував Волинське, у 1471 р. — Київське удільні князівства і перетворив їх на литовські провінції. За його правління було здійснено остаточний поділ Київської мит­рополії на Київську та Московську. У 14.68 р. був укладений збірник законів — Судебник великого князя. Викрив спробу підготовки проти нього повстання українських князів,

1)    Схарактеризуйте політику Казимира IV Яґеллончика.

2)    Які зміни відбулися на українських землях за його прав­ління?

3)    Чому українська знать готувала проти нього повстання?

4. Повстання під проводом Михайла Глинського.

Розгляд питання про повстання під проводом Михайла Глин­ського відбувається шляхом опрацювання учнями джерел інфор­мації.

Робота з історичним джерелом.

Учитель ознайомлює учнів з уривком з історичного джерела, після чого учні виконують завдання до нього.

М. Грушевський про Михайла Глинського Був то чоловік великих здібностей, смілий відвалений, що міг впливати на людей. Замолоду виїхав у Європу, довго жив при дворі цісаря Максиміліана, потім служив у саксонського князя Альбрехта і з його військом ходив у різні краї, бував у Фризії, в Італії, Іспанії і, так придбавши собі славу знавця воєнної шту­ки і взагалі освіченого європейця, приїхав… на двір великого князя Олександра. Подобався йому й скоро став найближчим у нього чоловіком… Та Олександр несподівано… помер у 1505 р. Литовські пани вибрали великим князем брата його Жигимонта і першим ділом настроїли против Глинського — наговорювали на нього, що він укоротив віку Олександрові, що сам хоче бути великим князем…

 Виїхавши у свої маєтності, почав змовлятися з боярами і князями, піднімати людей, лякаючи, що будуть їх силоміць хрестити на католиків. Увійшов у переговори з великим князем московським і ханом Кримської Орди, намовляючи їх, аби вдарили на Литву, а він підійме повстання всередині. Але… хан ані рушився. Великий хан московський вислав військо восени 1507 p., і Глинський, покладаючи на се, розпочав повстання; але московське військо скоро забралося назад. Побачивши се, місцеве боярство сіло й не наважилося пристати до Глинського; народ жє не ворухнувся … А як із Польщі рушив великий князь і король Жигимонт із польським військом під началом гетьмана литовського князя Константина Острозького теж пристало до нього, – тоді Глинський не рішився стати против, відступив за границю до війська Московського….

Запитання та завдання.

1)Схарактеризуйте причини повстання під проводом М. Глинського.

2)Проти кого був спрямований цей виступ?

3)Як ви розумієте висловлювання М. Грушевського про ці події: «Недобитки руських княжих родів і панів помирилися зі своєю другорядною роллю у великому князівстві не мали ані відваги, ані енергії боротися з литовськими аристократами».

V. Узагальнення та систематизація знань

Завдання на узагальнення.

Складання порівняльної таблиці.

Становище українських земель

у складі Великого князівства Литовського

До Кревської унії	Після Кревської унії

VІ. Домашнє завдання

Опрацювати матеріал підручника § 26.

************************************************************** 

Тема. Суспільно-політичний розвиток  західноукраїнських земль у 50–60-ті роки ХІХ ст.

Мета: формувати в учнів уявлення про стан національно-визвольного руху на західноукраїнських землях після революції 1848–1849 рр., а також охарактеризувати процес формування двох течій українського визвольного руху: «москвофіли» і «народовці» та створення культурно-освітнього товариства «Просвіта» й літературного імені Т. Шевченка; розвивати в учнів уміння самостійно аналізувати історичні джерела, робити порівняльну характеристику певних явищ та подій, вміти висловлювати свою точку зору, робити висновки й узагальнення; виховувати в учнів почуття патріотизму, любові до своєї Батьківщини і свого народу.

Основні поняття: «москвофіли», народовці, товариство «Просвіта», товариство імені

Т. Шевченка.

Обладнання: роздавальний матеріал з документами, схемами, таблицями, ілюстраціями.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

• визначати хронологічні рамки розгортання суспільно-політичного та національно-визвольного рухів на західноукраїнських землях;

• синхронізувати прояви суспільно-політичного та національно-визвольного руху в різних регіонах України та європейських країнах;

• простежувати зв’язок між процесами модернізації суспільства та піднесенням національно-визвольного руху;

• на основі аналізу різних джерел інформації: визначати, характеризувати та порівнювати основні причини, прояви, форми та наслідки суспільно-політичного і національно визвольного руху в українських землях Російської та Австро-Угорської імперій; вказувати на особливості суспільно-політичного та національно-визвольного рухів на західноукраїнських землях.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ . Актуалізація опорних знань учнів

Завдання

1. Що ви пам’ятаєте про національно-визвольний рух на західно-українських землях під час революції 1848–1849 рр.?

2. Які причини зародження українсько-польського протистояння?

3. Як вирішувалося питання про поділ Галичини на Східну і Західну?

4. Які демократичні перетворення були здійснені в Австрійській імперії під впливом революції 1848–1849 рр.?

5. Які соціальні суперечності залишалися не вирішеними?

6. Зробіть припущення, як процеси модернізації, що відбувалися в Австро-Угорській імперії, впливали на соціальні відносини і становище українського населення?

ІІІ . Мотивація навчальної діяльності

У ч и т е л ь. Ситуація в суспільно-політичній сфері після революції 1848–49 рр. в Австрійській імперії залишалася складною.

Після революції галицьким намісником було призначено А. Голуховського, який проводив відверто пропольську політику — сприяв призначенню поляків на вищі посади цивільної служби краю; сформував у австрійського уряду думку про те, що український рух є винятково «русофільським»; заблокував реалізацію українських планів поділу Галичини на українську та польську частини тощо.

Після серії зовнішньополітичних невдач Австрії та укладення австро-угорського компромісу 1867 р. позиції поляків у Галичині ще більше посилюються — намісник завжди призначався з числа польської аристократії; виборча система зебезпечувала полякам відчутну перевагу в крайовому сеймі (це було надзвичайно важливо, оскільки навіть

міністр закордонних справ Австро-Угорщини зазначав: «Наскільки русини мають існувати, вирішить галицький сейм»); діловодство та освітня сфера активно полонізувалися на догоду польській правлячій верстві.

За цих обставин соціальне напруження, українсько-польське протистояння в західноукраїнських землях наростали. Соціальні та національні суперечності сплелися в один нероз’язаний вузол. Один із польських дослідників писав: «Те, що селянин став синонімом русина, а поляк — синонімом пана, стало фатальним для нас».

ІV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Завдання

• Пригадайте, за яких умов розвивався суспільно-політичний рух на українських землях у складі Російської імперії. Порівняйте з умовами розвитку такого руху на західноукраїнських

землях.

Робота з документом

Прочитати документи і дати відповіді на запитання.

Документ 1. М. Грушевський про «москвофілів»

«Коли ж австрійське правительство зовсім перейшло на польський бік і віддавало польській шляхті Галичину в повне володіння, то консервативні елементи галицької суспільності стали спасеніє своє покладати в Росії. Сподівалися, що російський цар скоро забере Галичину від Австрії, і в сих надіях проповідували зближення до російської культури і мови. …Львівська газета «Слово» — орган отсих консерватистів, «москвофілів», як їх названо, виступило

відкрито з сим новим політичним сповіданням. Доводило, що галицькі русини один народ з великоросами, українська мова — незначна відміна «Русского языка», що ріжниться тільки вимовою: знаючи, як треба вимовляти слова по-великоруському, галицький русин може за одну годину навчитися говорити по-великоруському; та й ніяких русинів нема — є тільки оден «русскій народ», від Карпатів до Камчатки; тому й нема чого заходитися коло творення

народної української літератури: є готова література російська (великоруська)». (Грушевський М. Ілюстрована історія України. — К.: Наукова думка1992. — С. 468–469)

Завдання

1. Назвіть причини зародження і посилення «москвофільства» в українському визвольному русі.

2. Якими були погляди «москвофілів»?

3. Зробіть припущення, чи міг мати рух «москвофілів» якісь перспективи? Чому?

Документ 2. М. Грушевський про народовців

«…Другою дорогою пішли більш енергійні елементи з тодішньої галицької молодіжі, а з нею — і деякі представники старших поколінь. Вони чули себе безмірно ближчими до демократичного, народолюбного українського руху… Прояви тодішнього українського відродження в Росії наповняли сю галицьку молодіж радістю і надією. Жадібно ловила вона огненні слова Шевченка. «Кобзарь» стає для них святою книгою, Україна — святою землею. Кохаються в пам’ятках козацької слави — між молодіжжю входить в моду вбиратися «по-козацьки»; з молодечим завзяттям виганяють з уживання галицької інтеліґенції польську мову. Пильнують якомога наблизитися до української мови й українського життя і своїми виданнями («Вечерниці», «Мета», «Нива», «Русалка», «Правда») будять в громадянстві любов і прив’язання до свого народу — простонародної маси і гарячі бажання піднести її культурно, економічно і політично». (Грушевський М. Ілюстрована історія України. — К.: Наукова думка, 1992. — С. 469–470)

Документ 3. О. Субтельний про народовців

«Згода, що зароджувалася в середовищі народовців, спиралася передусім на визнання того факту, що українці — це окрема нація, котра проживає на просторах від Кавказу до Карпат, і найкращим засобом самовираження якої є народна говірка. Вони дійшли висновку, що найефективніший засіб вирізнення і розвитку цієї національної самобутності полягає в тому, щоб культивувати і пропагувати українську мову. Відтак основним національним питанням для них було питання мови й літератури. Такий вузький підхід виключав можливість порушувати суспільні проблеми, виступати проти уряду, взагалі займатися політикою». (Субтельний О. Україна: історія. — К.: Либідь, 1991. — С. 280)

Завдання

1. Проаналізуйте документи 2 та 3 , в яких викладена позиція народовців. Зробіть висновки.

2. Чи однаково вони характеризують їхні погляди?

3. А тепер спробуйте порівняти погляди «москвофілів» і народовців.

4. У чому принципова різниця в їхніх позиціях?

Робота з таблицями

За результатами роботи учні складають таблиці

Діяльність «москвофілів» та народовців»
	«Москвофіли»	Народовці
	· 1870 р. — заснування Руської ради (вважали її наступницею Головної руської ради). ·  Займалися видавничою справою (видавали 5 газет і різноманітну літературу). ·  Ця література видавалася не українською мовою, а на «язичії» (суміш української, російської, церковної і польської мов). ·  Поширювали освітні книги серед селян і розгорнули боротьбу з пияцтвом	·   Вели пропаганду національно-вивольних ідей у періодичних виданнях: газетах і журналах. ·   Пропагували також ідеї через товариства, гуртки, установи. ·   Підвищували культурно-освітній рівень населення, національну свідомість, поширювали твори Шевченка, Котляревського, Марко Вовчок та ін. ·   Підтримували зв’язок з громадівським рухом Наддніпрянської України
	Утворення товариств «Просвіта» та імені Шевченка
	Культурно-освітнє товариство «Просвіта»	Літературне товариство імені Т. Г. Шевченка
	• Утворилося 1868 року. • Очолював Володислав Федорович. • Діяло у містах і селах, відкривало читальні, Знайомило населення з українською літературою, досягненнями науки і техніки в області сільського господарства. • Фінансувало діяльність кооперативів	• Утворилося 1873 року. • Займалося культурно-просвітницькою роботою, видавало художню літературу, журнали «Правда» і «Зоря». • 1892 року змінило назву на Наукове товариство імені Т. Шевченка. • Об’єднало наукові сили, фактично стало українською академією. • 1897 року товариство очолив М. Грушевський

Завдання

1. Охарактеризуйте діяльність товариства «Просвіта».

2. Якою була мета його діяльності?

3. Яку роль відігравало товариство в розгортанні національного руху на західноукраїнських землях?

4. Яким було значення діяльності Літературного товариства імені Т. Шевченка?

V. Узагальнення та систематизація знань

Завдання

Впишіть до таблички порядковий номер термінів чи тверджень, які стосуються діяльності москвофілів або народовців

Москвофіли	Народовці

1. Панславізм.

2. В. Шашкевич.

3. Ю. Романчук.

4. Д. Зубрицький.

5. О. Духнович.

6. М. Малиновський.

7. Орієнтація на самодержавну Росію.

8. Розвиток української літератури на народній основі.

9. «Язичіє».

10. Єдиний «руський» народ.

11 . Піднесення культурного рівня західних українців.

12. Журнал «Боян».

13. «Галицько-руська матиця».

14. Товариство «Руська бесіда».

15. Журнал «Нива».

16. Журнал «Галичанин».

17. Газета «Слово».

18. Газета «Діло».

19. Газета «Батьківщина».

20. Товариство «Просвіта».

Відповідь: москвофіли — 1, 4, 5, 6, 7, 9, 10, 12, 13, 16, 17; народовці — 2, 3, 8,11 ,14,15, 18, 19, 20.

VІ. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал підручника.

*****************************************************************************

Тема: Узагальнення з теми  «Утвердження індустріального суспільства в првідних державах світу»

Мета:повторити та узагальнити знання з теми, узагальнити інформацію з писемних джерел, класифікувати та застосовувативати поняття та терміни, засвоєні під час вивчення теми.

Хід уроку

I. Основна частина уроку

1. Портретна галерея

1) Ще студентом вступив до організації карбонаріїв. Створив товариство «Молода Італія», що мало на меті досягти незалежності та об’єднання країни, перетворити Італію на

демократичну республіку. Він говорив: «Реформа — справа королів, революція — ось секрет народів». (Д. Мадзіні)

2) Граф. Здобув освіту у військовій академії, проте ні військова, ні придворна служба його не приваблювали — заважав незалежний характер. Став уособленням п’ємонтського бур-

жуазного дворянства. Залишивши військову службу, він повернувся до свого маєтку і перебудував господарство на капіталістичній основі. (К. Кавур)

3) Жива легенда італійського народу, безстрашний патріот, що присвятив життя визвольній боротьбі. Одні вважали його ангелом, інші — дияволом. Він був дуже популярний, під

його прапором йшли битися з австрійцями усі, хто мріяв про свободу Італії. (Дж. Гарібальді)

4) Фермер-скотар. Виступав проти рабства. Очолив повстання аболіціоністів. Повстання було придушено. (Д. Браун)

5) «Син білого бідняка». У молодості поміняв багато професій — працював прикажчиком у лавці, сплавником плотів на Міссісіпі, був землеміром і поштмейстером. Став адвокатом, обраний членом Конгресу. (А. Лінкольн)

6) Генерал армії Півночі, здійснив відомий «рейд до моря». (В. Шерман)

7) Командуючий армії Півночі. Очолив захоплення столиці Вірджинії м. Річмонда. (В.Грант)

8) Походив з багатої буржуазної сім’ї. Журналіст, письменник та історик, він розумів необхідність реформ в Англії. Блискучий оратор, політик, член парламенту. Проголосив союз монархії і народу, вірність конституції, англіканській церкві та імперії. (Бенджамін Дізраелі)

9) Походив з буржуазного середовища. Дійшов розуміння необхідності реформ. Кілька разів очолював Кабінет Міністрів Англії. (Уїльям Гладстон)

2. Визначте події, які відбувалися в останній третині XIX ст.

1) Російсько-турецька війна;

2) війна Пруссії проти Австрії;

3) війна Пруссії проти Франції;

4) похід «тисячі» Дж. Гарібальді;

5) остаточне об’єднання Італії;

6) утворення Троїстого союзу;

7) Друга парламентська реформа в Англії;

8) громадянська війна у США;

9) визвольний рух в іспанських та португальських колоніях;

10) II Інтернаціонал;

11 ) прийняття Конституції Третьої Республіки у Франції;

12) прийняття Конституції Японії.

Відповідь: 1, 3, 5, 6, 10, 11 , 12.

3. Виключте помилкові твердження.

1) Фраза «Німеччина буде об’єднана залізом і кров’ю» належить О. Бісмарку.

2) Німеччина стала другою країною після Франції, де було розроблено соціальне законодавство.

3) Остаточне об’єднання Італії відбулося після франко-прусської війни.

4) Дж. Гарібальді проголосив створення Італійського королівства.

5) В останній чверті XIX ст. Англія продовжувала зберігати лідируючі позиції у світі за рівнем економічного розвитку.

6) В Англії значного резонансу набула «справа Дрейфуса».

7) Колоніальна імперія Франції створювалася за умов жорсткої конкуренції з Німеччиною і Великобританією.

8) Францію вразила фінансова афера, пов’язана з будівництвом Панамського каналу.

9) У США було прийнято антимонопольне законодавство.

10) Генрі Форд почав виробництво пароплавів.

11 ) 1 861 р. у Росії було скасоване кріпацтво.

12) Основним завданням колоніальної політики Росії стало завоювання території Китаю.

Відповідь: 2, 4, 5, 6, 10, 12.

II. Оцінювання знань учнів

Оцінку 12 отримує учень, який набрав найбільшу кількість балів в особистому заліку. Розрив між оцінками може становити від 3 до 7 балів на розсуд учителя і за наслідками уроку.

III. Домашнє завдання : повторити словник